Читати книгу - "Стів Джобс"

не хотів перетворюватися на його раба, тому ми й конфліктували. А Ед міг плисти за течією». Інколи Джобс перехоплював керівництво, висловлюючи щось неприпустиме чи неправдиве. Сміт любив його тим підколювати, причому робив це із самовдоволеною усмішкою, що аж ніяк не допомагало Джобсу перейнятися до нього любов’ю.

Одного разу на раді директорів Джобс напався на Сміта й інших виконавчих директорів Pixar за затримку в підготовці монтажних плат для нової версії Ріхаr Image Computer. На той момент NeXT також запізнювалася з виробництвом своїх плат, тож Сміт не втримався: «Гей, ваша компанія відстає ще більше, тому не треба на нас нарікати!». Джобс просто як із ланцюга зірвався, або, як любив казати Сміт, став «цілком нелінійним». Коли Сміт починав гаряче сперечатися, у нього проявлявся південний акцент. Джобс любив саркастично пародіювати його.

— Це було грубо, і я вже себе не стримував, — згадує Сміт. — Коли я спам’ятався, ми вже стояли обличчям до обличчя — якісь сантиметри розділяли нас — і кричали один на одного.

Джобс дуже трепетно ставився до писання на спеціальній білій дошці під час зборів. Сміт відштовхнув його й почав писати на ній фломастером. «Не роби того!!!» — лютував Джобс. «Що? — відповів Сміт. — Я не маю права писати на твоїй білій дошці? Лайно собаче!» Тоді Джобс зірвався.

Зрештою Сміт пішов у відставку, щоби створити нову компанію з випуску програмного забезпечення для цифрового малювання і правки фотографій. Джобс заборонив йому використовувати код, котрий він розробив, коли ще працював у Pixar. Це лишень підлило гасу у вогонь.

— Елві врешті-решт отримав те, чого потребував, — розповідає Кетмул. — Але й мав стресовий рік, навіть пережив легеневу інфекцію.

Проте все закінчилося добре. Microsoft купив компанію Сміта, визнаючи, що він — засновник і тієї компанії, яку купив Джобс, і тієї, яку купив Ґейтс.

Найбільше Джобс дратувався, коли стало зрозуміло, що всі три дітища — й обладнання, і програмне забезпечення, і мультиплікаційний контент — втрачали гроші.

— Кожне намагання закінчувалося тим, що я знову вкладав гроші, — розповідав Джобс.

Він сварився, але все одно підписував чек. Його вже потіснили з Apple, спіткали невдачі в NeXT… Він не міг дозволити третього промаху.

Щоби звести кінці з кінцями, він почав тимчасово скорочувати працівників. І робив це без жодного співчуття. За словами Пем Кервін, «йому бракувало й емоцій і коштів для гарного ставлення до людей, котрих він звільняв». Джобс наполягав на негайному скороченні без виплат вихідної допомоги. Кервін запросив Джобса на прогулянку, під час якої благав повідомити людей про звільнення принаймні за два тижні наперед. «О’кей, — відрубав Джобс.

— Але повідомлення оформіть заднім числом — двома тижнями тому». Кетмул саме перебував у Москві, і Кервін почав гарячково йому надзвонювати. Коли Кетмул повернувся, то спромігся на незначний план заходів, щоби хоч трохи вгамувати ситуацію.

У якийсь момент анімаційна команда Pixar намагалася переконати Intel зняти деякі реклами для нього. В Джобса увірвався терпець. Під час зустрічі, у розпал суперечки з маркетинговим директором Intel, Джобс зателефонував головному виконавчому директору Енді Ґроуву. Ґроув, як і личить наставнику, спробував повчати Джобса і підтримав свого менеджера.

— Я обстав за моїм підлеглим, — ділиться спогадами він. — А Стів не любив, коли до нього ставилися як до постачальника.

Так само Ґроув повівся, коли Джобс запропонував, що Pixar може допомогти Intel підвищити потужність його процесорів, щоби мати здатність відображати тривимірну графіку. Коли інженери Intel згодилися на пропозицію, Джобс відписав електронного листа, де зазначив, що за пораду треба заплатити. На що головний інженер Intel відповів: «Ми не погоджувалися на жодні фінансові виплати в обмін на гарні ідеї для наших мікропроцесорів у минулому й не маємо наміру робити це й надалі». Джобс переслав електронну відповідь Ґроуву, де також додав, що вважає відповідь інженера «надзвичайно зарозумілою, створюючи сумне враження про поняття Intel в комп’ютерній графіці». У відповідь Ґроув гостро зауважив, що ділитися ідеями — це те, що «роблять дружні компанії і друзі один для одного». А також додав, що в минулому і він давав Джобсу поради і що тому не варто бути таким меркантильним. Джобс відступив.

— Я припускаюся помилок, але не буваю невдячним, — сказав він. — Тому я змінив позицію на сто вісімдесят градусів — ми допоможемо безкоштовно. Дякуючи чіткій перспективі.

Pixar спромігся створити кілька потужних програм, розрахованих на пересічного користувача або принаймні на тих користувачів, котрі розділяли пристрасть Джобса до дизайну. Джобс усе ще сподівався, що створення суперреалістичних ЗD-картинок удома стане пунктиком у комп’ютерній верстці друкованих видань. До прикладу, програма Showplace дозволяла створювати тінь від тривимірних об’єктів — залежно від точки повороту об’єкта, змінювалася й тінь. Джобс уважав, що це неймовірно круто, а користувачам було просто байдуже. Це був один із тих випадків, коли пристрасть повела його хибним шляхом. Програмне забезпечення переважно мало стільки цікавих «родзинок», що втрачало простоту, котрої Джобс завжди прагнув. Pixar не міг конкурувати з компанією Adobe, програми якої були менш витонченими, натомість не такими складними й до того ж дешевшими.

Навіть після того, як лінії комп’ютерного й програмного забезпечення провалилися, Джобс продовжував захищати мультиплікаційну групу. Вона залишалася його магічним творчим острівцем, що приносив йому глибоке емоційне задоволення. Він плекав і ставив усе на нього. Навесні 1988-го, готівкові кошти зміліли настільки, що Джобс мусив провести збори, на яких повідомив про намір урізати витрати по всіх підрозділах компанії. Після закінчення наради Ласетер боявся підійти з проханням виділити гроші на чергову короткометражку. Мало-помалу питання виринуло. Джобс мовчав. Скептично дивився на співрозмовника. Йшлося про приблизно 300 тисяч доларів з його кишені. За хвилину запитав, чи є розкадрування. Кетмул повів його в офіс мультиплікаторів, і тільки-но Ласетер почав своє шоу — демонструючи розкадрування, імітуючи голоси героїв з усією пристрастю до справи, — Джобс відтанув.

Історія була про улюблених Ласетерових класичних іграшок. Розповідав її чоловічок-оркестр на ім’я Тінні. Він знайомиться з малюком, котрий одночасно і зачаровує його, і мордує. Тінні втікає під диван, де вже ховаються інші налякані іграшки. Але варто малюку заплакати, як Тінні повертається, щоби розвеселити його.

Джобс погодився надати гроші.

— Я вірив у те, що робив Джон, — зізнався він пізніше. — Це творчість. Йому було небайдуже, і мені було небайдуже. Я завжди казав «так».

Єдине, що він сказав після Ласетерової репрезентації, це: «Все, що я тебе прошу, Джоне, зроби це класно».

1988 року «Олов’яна іграшка» удостоїлася «Оскара» як найкращий анімаційний короткометражний фільм, уперше в історії повністю створений за допомогою комп’ютера. Щоби