Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Боїшся впізнати в них себе?

— Припини.

— Дещо таки справді змінилося. Я — проти.

— Бачиш, Деннице, — Він лишався незворушним. — Тепер пізно будь-що змінювати, механізм запущено і як би ти не протестував…

— Дурниці. — він перекинув ногу з коліна на коліно. — Мені плювати на механізм. Я відіб’ю вашу атаку і захищу їх.

Він стримано усміхнувся.

— Безглуздя. Це протистояння нічим не закінчиться.

— А я нічого і не чекаю. Знаєш, як легко стає жити, коли від життя нічого не чекаєш — ні хорошого, ні поганого? Спробуй при нагоді.

Він зітхнув і вираз його обличчя став відстороненим.

— Ти запитав чи боюсь я впізнати в них себе? Ні. Я надто добре себе вивчив і саме тому пішов на цей експеримент. Все життя я боровся з темрявою, закладеною в мене конструкторами. Тобі не збагнути що це таке, я уберіг тебе від цього, як і Михаїла з Гавриїлом, як і решту ангелів. Синод був не в захопленні від цього експерименту, але іншого виходу не було. Моя руйнівна сутність могла б погубити весь світ.

— Я знаю.

— Тому я і не дозволив собі перебивати Михаїла і Гавриїла, коли вони підтрунювали над тобою. Якби я розійшовся, полетіли б голови не лише винних. Не можу сказати, що мені було приємно спостерігати як ви сваритесь, але свою реакцію на емоції треба контролювати. А Ви… Ви мали примиритись самі.

— Я з ними? — Ангел зверхньо мугикнув.

— Постривай. Я розповім тобі про суть експерименту. Досі я ні з ким про це не розмовляв, але ти мій Першостворений, кому як не тобі знати про нього? Все найгірше, що було в мені я по краплі вичавлював з себе. На це пішли тисячоліття, але зрештою все зло зібралося в Них. Так я звільнився від руйнівної сили, закладеної в мені і став Самою Любов’ю. Але доки вони живі, ця сила продовжує існувати. Лише їх загибель покладе їй край.

— Поглянь на них ще раз. — голос Ангела зазвучав примирливо. — Я приберу пелену з небесного куполу і ти зможеш на них подивитися.

— Не треба, — запротестував він, — Мені млосно від самої думки, як могла проявитись темна частина мене.

— Ти так нічого і не зрозумів. Вони змінилися. Вони… стали кращі.

Якусь мить він дивився на Денницю здивовано, потім з недовірою похитав головою:

— Це неможливо. Те, що я бачив минулого разу — людожерство, четвертування, камери допитів. Ні, цього не може бути.

— Ти не повірив у них, але я весь час спостерігав за ними. Вони реально прогресують. Розумієш, ти не міг виокремити з себе тільки лихе, дещиця добра втрапила і в них. Зараз вона потужно розвивається. І невідомо, що переможе.

Він похитав головою:

— Зло агресивніше за добро, Деннице.

— То що ж, не даси їм навіть шансу?

— А ти, бачу, став їхнім адвокатом…

Він рішуче підняв руку з довгими прозорими нігтями, склавши разом великий палець з мізинцем і вказівним.

— Хвилиночку. — Ангел склав руки у «Щит Шамбали» і закрив ним купол. — Вони тобі більше не належать. Зрозумій, вони — більше не ти.

Він голосно розсміявся:

— Вони — Я більше, ніж будь-хто інший. Ця сила, яка закладена в мені і у них має один початок. — Він опустив руку, — І чого ти домагаєшся? Гадаєш, вони будуть тобі вдячні?! Та вони звинуватять ТЕБЕ у всіх своїх халепах, зроблять ворогом. Знищивши їх, я захищу і тебе, нерозумного.

Він знову підняв руку.

— Ти правий, є і такі, що звинувачують мене у всіх бідах. Але їх меншість.

— Ти продовжуєш їх захищати… не розумію.

— Можна ненавидіти гріх, але не грішника.

— Вони однак себе знищать. Я добре знаю цю енергію — енергію руйнації. — рішуче мовив Він і знову підняв руку.

— Чудово! — вигукнув Ангел. — Якщо ти впевнений, що Вони знищать себе, тоді чому б тобі не лишити їх у спокої?

Він стенув плечима.

— Бо я вирішив вчинити з ними інакше.

— Я не дозволю тобі цього зробити. Відтепер вони під моєю опікою.

Ця фраза в Небесних Колах означала, що сильніший з ієрархії бере на поруки слабшого і ніхто, навіть Сам Творець, не має права втручатися в процес розвитку підопічного. Однак, самому поручителю це могло неабияк нашкодити. Фактично за всі вчинки того, кого було взято на поруки відтепер питатиметься з поручителя.

Гість Ангела скривився:

— Даремно ти це сказав.

— Що зроблено те зроблено.

— Абсурдний експеримент. Я міг би покласти край їхнім мукам вже зараз, але тепер… я змушений відступитись.

— Так буде краще.

— Що ж, бувай, Деннице. Однак, я незабаром навідаюсь до тебе, аби поглянути, що з цього вийшло.

— Адью, сер, — махнув крилом Ангел, — Вітання Михаїлу з Гавриїлом.

За космічними вимірами минуло не так багато часу між першим і другим візитом Небесних Сил в обитель Денниці. Однак, що для Богів рік, те для смертних — тисячоліття.

Цього разу Творець не удостоїв палого Ангела своїм персональним візитом. За його розпорядженням прибув Гавриїл. Денниця якраз підраховував плюси, що символізували прогрес людства у своєму електронному щоденнику, коли у скляні двері тричі постукали.

— Кого це ще принесло в таку пору? — буркнув Ангел і блимнув на небесний циферблат. Приймальні години завершилися і він міг не відкривати двері, проте, все ж з натиснув кнопку, відповідальну за блокування, хоч і без особливих радощів. На порозі з’явився Гавриїл.

Денниця зітхнув. Він хоч і відчував антипатію до цього архангела, проте не таку сильну, як до Михаїла. Останній хоч і був молодший, проте кмітливістю та військовим вишколом не поступався Денниці.