Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

джентльменом? — додав він, показуючи на Саведжа, що корчився осторонь. — Брате Марут, подивися, в чому справа.

“Брат Марут” підійшов до Саведжа і визволив його від двох змій. Потім під спільний регіт витягнув з його напомадженого волосся великого дохлого щура.

— А! — вигукнув Харут. — Змії люблять цього джентльмена. Але все це дурниці. Може, Макумазан хоче подивитися що-небудь цікавіше? Слона Джану, якого він уб’є?

— Охоче, — відповів я, — але як ти мені покажеш його?

— Це дуже легко, Макумазане. Треба вдихнути трохи диму тютюну кенда, і ти побачиш багато чого, якщо у тебе є дар. Я впевнений, що ти його маєш, як і ця леді, — додав він, указуючи на міс Хольмс.

— Дака, — презирливо сказав я, пригадавши про один сорт індійських конопель, яким одурманюють себе тубільці в багатьох частинах Африки.

— О ні, це не дака. Це тютюн, що росте тільки на землі кенда. Ти вважаєш це дурницею. Стривай, ти побачиш, що це не так. Дайте мені сірника.

Він узяв дрібку тютюну, поклав його в невеликий дерев’яний кубок, який разом із тютюном дістав із кошика і сказав щось своєму товаришу Маруту. Той дістав зі свого вбрання очеретяну флейту і заграв на ній якусь тужливу мелодію. Харут у свою чергу заспівав тихим голосом пісню, з якої я не зрозумів жодного слова, і запалив тютюн. Блідий синюватий димок піднявся з кубка, поширюючи довкруж досить приємний запах.

— Вдихни і розкажи нам, що побачиш, — сказав Харут, — не бійся, в цьому немає небезпеки. Дивися!

Він сильно вдихнув у себе дим, після чого його обличчя набуло особливого виразу.

Я нерішучо стояв. Нарешті, цікавість і страх стати посміховиськом за свою боязкість перемогли. Я взяв кубок і підніс його до свого носа, тоді як Харут накинув мені на голову покривало, з-під якого він вирощував мангове дерево.

Раптово переді мною постав туман. Потім він розвіявся, і перед очима відкрився африканський пейзаж: озеро, оточене густим лісом. Небом, ще червоним від сонячного заходу, плив повний місяць. Східний берег озера був без будь-якої рослинності, суцільно всіяний скелетами багатьох сотень слонів. Довкола стирчали жовті бивні, багато з них поросло вже мохом, пролежавши тут, можливо, цілі сторіччя. Це був цвинтар слонів, про існування якого я чув упродовж усього свого мисливського життя, місце, куди слони приходять помирати, як це робив вимерлий птах моа в Новій Зеландії. Ось з’являється, розмахуючи хоботом на всі боки, вмираючий слон. Він зупиняється. Потім поволі опускається на коліна і завмирає без руху. Раптом на віддаленій скелі вимальовуються контури величезного слона. За все своє життя я не бачив такого гіганта. Він тримає хоботом мертве тіло жінки, волосся якої розвівається за вітром. У її руках дитина, яка ще, здається, жива. Чудовисько кидає тіло на землю, вихоплює хоботом дитину і, розгойдавши її в повітрі, підкидає вгору. Покінчивши з дитиною, він прямує до вмираючого слона і топче його ногами. Потім підіймає свого хобота, неначе тріумфуючу, сурмить і зникає в лісі.

Знову туман приховав усе перед моїми очима, і я прокинувся.

— Що ви бачили? — запитав мене цілий хор голосів.

Я розповів про все, окрім останньої частини. Виявилося, що все моє видіння тривало не більше десяти секунд.

— Бачив Джану? — запитав Харут. — Він убив жінку і дитину, так? Це він робить щоночі. Ось чому білий народ кенда хоче вбити його. Так, Джана живий! Це нам потрібно було дізнатися. Дякую тобі, Макумазане! Тепер, мабуть, прекрасна леді теж хоче подивитися… — звернувся він до міс Хольмс.

— Так, — відповіла вона.

— Я вважав би за краще, Місяцю, щоб ви не робили цього, — збентежено сказав лорд Регнолль.

— Ось сірники, — сказала міс Хольмс Харуту, який узяв їх, уклонившись.

Потім, підклавши в кубок тютюну, Харут запалив його, обережно накрив голову міс Хольмс покривалом і дав їй кубок. За кілька секунд кубок і покривало впали на підлогу і міс Хольмс, широко розплющивши очі, тихо заговорила:

— Я пройшла довгий шлях і перебуваю в іншому світі. Довкруж каміння. Темно. Мені світить вогонь кубка. Тут немає нічого, окрім статуї голої дитини, вирізаної з жовтої слонової кістки і крісла з чорного дерева. Я стою перед Дитятком зі слонової кістки. Воно оживає і всміхається мені. На його шиї намисто з червоного каміння. Дитя знімає намисто і надягає його мені на шию. Потім вказує на крісло. Я сідаю. Усе зникло.

Я чув як Харут, напружено слухаючи ці слова, тихо прошепотів Маруту:

— Священне Дитя одержує Хранителя. Дух білих кенда знову знайшов голос.

Потім обидва благоговійно схилилися перед міс Хольмс.

— Що за дивне видіння, — сказав лорд Регнолль, — дитя зі слонової кістки… намисто… Що за дурниця! А тепер, я вважаю, виставу закінчено. Скільки я вам винен за неї?

— Нічого, о великий лорде, нічого. Це ми вам багато чим зобов’язані. Тут ми дізналися про те, що хотіли знати вже давно, бо тютюн кенда діє