Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

title="Див.: Лилак Д. Колізія і конкуренція законів // Право України. – 2001. – № 4. – С. 20.">[624]. У зв’язку з цим колізійний припис (чи колізійна стаття, або, як ще іноді говорять, – колізійна норма) розуміється як такий припис, що спрямований на подолання цієї неузгодженості та вибір одного з декількох однаково чинних законодавчих приписів, що підлягає застосуванню. В цьому, зокрема й відмінність колізії законодавчих приписів від їх конкуренції. “Колізія, – писав М.І. Бажанов, – передбачає суперечність між нормами; при конкуренції ж цієї суперечності немає. Колізія норм існує незалежно від того, чи є конкретні злочини, які підпадають під ці норми. Конкуренція (очевидно, в тексті роботи М.І. Бажанова опечатка: мається на увазі колізія – Ю.П.) норм може виникнути, наприклад, у випадку прийняття нового закону, коли постає питання про те, який закон слід застосовувати до діянь, що були вчинені до набуття таким законом чинності, – закон часу вчинення злочину чи закон часу розгляду справи у суді. Це питання про зворотну силу кримінального закону, воно вирішується ст. 6 КК (мається на увазі КК України 1960 року – Ю.П.), яка являє собою норму колізійну, призначену для вирішення колізій, що виникають між окремими законами”[625].

Дійсно, віднесення положень кримінального та й інших законів, що визначають порядок “стикування” дії старого й нового законів, до колізійних приписів законодавства є досить поширеним як в загальній теорії права[626], так в науці кримінального права[627]. При цьому, однак, необхідне певне застереження. За означенням колізія – це суперечність між собою двох чи більше однаково чинних законодавчих приписів. У випадку ж, пов’язаному із зворотною дією кримінального закону в часі, законодавчі приписи, які по-різному регулюють одне й те ж кримінально-правове відношення, є чинним не одночасно, а послідовно один за одним: з моменту втрати чинності одним її набуває інший. В цьому аспекті суперечність законодавчих приписів, які послідовно змінюють один одного, не вкладається у класичне розуміння юридичної колізії. У такому разі новий кримінально-правовий припис вступає в суперечність не із старим (оскільки він уже втратив чинність, його вже не існує), а з визначеним на підставі останнього юридичним змістом існуючого кримінального правовідношення. Викладене, на мій погляд, зумовлює дещо особливий статус темпоральних, тобто таких, що вирішують часову суперечливість законів, колізійних приписів серед інших таких приписів.

Отже, колізійний припис як формальна підстава зворотної дії кримінального закону в часі являє собою нормативно-правовий припис законодавства який розв’язує суперечність між змістом існуючого кримінального правовідношення та приписом нового кримінального закону шляхом визначення того, в якому випадку новий кримінальний закон має зворотну дію в часі, і в якому він такої дії не має. З урахуванням запропонованого у розділі 1 цього дослідження підходу до аналізу закону та його структурних елементів в єдності їх змісту та форми, необхідно дослідити названі характеристики колізійного припису.

З точки зору його змісту темпоральний колізійний припис становить собою такий законодавчий припис, який, як і будь-який інший, структурно складається з двох частин: гіпотези та диспозиції. В гіпотезі колізійного припису описуються властивості (ознаки) кримінального закону, а в диспозиції в залежності від цих ознак встановлюється, має чи не має такий закон зворотну дію в часі. При цьому визначення ознак кримінального закону в гіпотезі колізійного припису ув’язується з матеріальними підставами зворотної дії такого закону в часі.

В цьому аспекті важливого значення набуває точність і повнота описання в гіпотезі колізійного припису тих ознак кримінального закону, які свідчать про наявність у нього матеріальної підстави для зворотної дії в часі. Такими підставами, як було встановлено, пом’якшення або скасування кримінальної відповідальності (шляхом декриміналізації вчиненого діяння чи з інших підстав). Тому de lege ferenda в гіпотезі колізійного припису мають чітко і точно всі випадки як пом’якшення кримінальної відповідальності, так і її скасування.

Проблема повноти визначення в темпоральному колізійному приписі кола кримінальних законів, які мають зворотну дію в часі, та тлумачення цього визначення завжди була актуальною для вітчизняного законодавства. Так, колізійний припис, який містився в частині 1 статті 2 КПК УРСР 1927 року[628] встановлював, що зворотну дію в часі мають “закони, які касують зовсім застосування заходів соціальної оборони або пом’якшують ці заходи”[629]. Таке положення розумілося як надання зворотної дії кримінальним законам, що декриміналізують вчинений злочин, або пом’якшують передбачене за його вчинення покарання (за старою юридичною термінологією – заходи соціальної оборони, або, як частіше говорилося, соціального захисту). Разом з тим, окремі криміналісти тлумачили це положення як таке, що надає зворотної дії також і деяким іншим кримінальним законам, зокрема тим, які скорочують строки давності притягнення до кримінальної відповідальності[630].

Під час реформування кримінальних законів в СРСР кінця п’ятидесятих – початку шістдесятих років ХХ століття темпоральні колізійні приписи були перенесені до них. В КК України 1960 року припис, який надавав зворотної дії в часі кримінальним законам був сформульований таким чином: “закон, що усуває караність діяння чи пом’якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється також на діяння, вчинені до його видання”[631]. Аналогічного змісту приписи з’явилися і в КК інших союзних республік СРСР.