Читати книгу - "Капітан Зірвиголова"

Тепер поруч із своїм командиром билися всього двадцять стрільців, але ці двадцятеро билися, немов велетні.

Спішені драгуни наближалися повільно й обережно. Хвилини тяглися, як години.

Біля Жана впав убитий наповал Татусь-перекладач, інша куля влучила в лоба лікарю Тромпу. Він вмер раптово, навіть не скрикнувши.

Бідолашний лікар! Виявляється, далеко не всяка куля гуманна.

Тоді Зірвиголова, Фанфан, а з ними і вся невеличка жменька живих, але поранених і скривавлених Молокососів підвелися в окопах і стали на весь зріст. Десять останніх бійців і десять останніх патронів.

— Здавайтеся! Здавайтеся!.. — гукнули їм англійці.

Замість відповіді Фанфан почав насвистувати марш Молокососів, а. Зірвиголова востаннє скомандував:

— Огонь!

Розлігся кволий залп, слідом за яким дружній хор дзвінких голосів вигукнув:

— Хай живе свобода!

Англійці відповіли потужним рушничним залпом, що громовою луною прокотився по всій ущелині. Юні герої, вражені ворожими кулями, всі до одного полягли на своєму бойовому посту.

Шлях крізь ущелину був вільний.

Ескадрон Молокососів перестав існувати, але його славна жертва не була марною: армія генерала Бота була врятована.

Завойовники просувалися з острахом, оглядаючись на всі боки. Попереду, ведучи на поводах коней, ішли драгуни. За ними рухався загін кінних волонтерів у фетрових капелюхах з піднятим бортом. Ескадрон справжніх велетнів.

На чолі його йшов капітан, журливо поглядаючи на картину кривавої бойні.

Раптом, побачивши два тіла на купі мерців, він гірко вигукнув:

— Зірвиголова!.. Побратим! Маленький Жан! Боже!..

То був добрий капітан Франсуа Жюно, якого мінливості війни вдруге звели з його юним другом. Нагнувшись, він підняв Жана. Коли канадець побачив його осклілі очі, посинілі губи і мертвенно-бліде обличчя, у нього завмерло серце.

— Ні, — шепотів він, — маленький Жан не загинув, не може цього бути! А його товариш?

Оглянувши Фанфана, добряк пересвідчився, що той ледве дихає.

— Треба все-таки спробувати…

З цими словами капітан Жюно звалив Жана собі на плечі.

— Бери другого і йди за мною, — наказав він одному із своїх солдатів.

Той легко підняв Фанфана, і обидва покрокували краєм ущелини, виносячи юнаків з поля бою, де їх неминуче розчавили б кінські копита і колеса від гармат.

Вийшовши з ущелини, канадці поклали Молокососів серед скель і стали чекати польового госпіталю.

Чекати довелося недовго. Майже зараз же недалеко від них зупинився вершник з пов'язкою Червоного хреста на рукаві.

— Лікар Дуглас! — вигукнув, побачивши його, капітан Жюно. — Ви? Яке щастя!

— Капітан Жюно! Чим можу бути вам корисний, друже?

— На вас, лікарю, уся надія… Благаю в ім'я нашої дружби! — сказав Франсуа Жюно.

— Та говоріть же, говоріть, у чому справа, дорогий капітане. Можете не сумніватися…

— Та я й не сумніваюся. Дякую вам, любий лікарю! Вік пам'ятатиму вашу доброту! Бачите оцього хлопця? Це Зірвиголова, прославлений командир Молокососів. А другий юнак — його лейтенант, Фанфан.

— Діти, справжні діти, — тихо вимовив лікар.

— Але герої.

— Герої, — погодився Дуглас.

— Так от що, лікарю: Зірвиголова — француз. Я зустрічався з ним у Канаді і полюбив його, як сина. І в мене просто серце крається, як тільки подумаю, що він помре.

— Але, на жаль, бідолашний хлопець, здається, вже помер, — сказав лікар. — А проте подивимось…

І, скоріше для очистки совісті, аніж для лікарського огляду, він притулив вухо до грудей Жана.

— Подумати тільки, він живий! Серце б'ється. Правда, кволо, дуже кволо, але все-таки б'ється.

— Живий?! — не пам'ятаючи себе від радості, вигукнув Жюно. — Яке щастя…

— Не поспішайте радіти, його життя на волосинці.

— О ні, лікарю, він видряпається! Ніколи в житті не бачив такого молодця, як цей Жан. Та й ваше лікарське мистецтво зробило вже не одне чудо…

— Клянусь, я зроблю все, щоб врятувати цих хлопчаків!

— Дякую вам, лікарю! Відтепер я — ваш повік. Ви робите мені сьогодні таку послугу, якої порядній людині ніколи не забути.

Капштадт, 20 жовтня 1900 р.

«Люба сестро!

Я живий, хоч життя повернулося до мене не без клопоту.

І Фанфан також живий. Мій любий Фанфан теж з великими труднощами видряпався, йому всадили одну кулю в живіт, другу — в печінку, три або чотири — вже не пам'ятаю точно, влучили йому в ноги. Але парижанин з вулиці Гренета живучий, мов кішка.

А я… Хоч я родом і не з вулиці Гренета, але все-таки парижанин і, отже, також живучий.

Уяви собі тільки: одна куля влучила мені в ліве стегно, друга — в руку, теж у ліву, третя — у праву ногу, четверта вдруге продірявила легеню, та ще й біля самого серця. Отак, сестронько, коли мій друг Франсуа Жюно підібрав нас обох, справи наші були зовсім погані. Ми валялися на землі напівмертві і дихали, як викинуті на берег коропи. Цей добрий канадець передав нас у вмілі руки лікаря Дугласа, якому ми і завдячуємо тепер життям. Лікар Дуглас справді найбільш рицарська душа в усій англійській армії. Він доглядав нас, наче рідний брат, не шкодуючи свого дорогого часу і знань, і зробив