Читати книгу - "Ставка більша за життя. Частина 2, Анджей Збих"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Рінг мовчки витяг з кишені коробку цигарок і простяг Анні-Марії, Клосс збагнув, що настав непередбачений перелом, якого він почав побоюватись. Фройляйн Елькен була спритним гравцем, уміла використовувати будь-яку ситуацію.
— У замку Едельсберг, — відразу перейшла вона до справи, — ти сховав архів “Абверштелле Бреслау”.
Цей удар був сильний, і Рінг зреагував на нього блискавично. Він розстебнув кобуру і вихопив пістолет. Клосс зробив те саме, не знаючи ще, як вчинить, коли Рінг схоче застрелити дівчину. Але Анна-Марія вже не випускала з рук ініціативи.
— Не корч дурня, — сказала вона. — Адже ти знав, що Бішофсфельде знаходиться в радянській зоні. Як ти міг сховати такі важливі документи під носом у росіян? Хотів їм передати архів, чи що? — Тепер вона вже грала роль допитувача.
— Ніхто не дізнається про існування архіву, — відповів Рінг. — А ти загинеш.
— Дурниці. Поляки знайдуть архів і тебе теж. У них інший погляд на ці речі, ніж у мого начальства. Якщо ти передаси нам архів, тобі буде гарантована безпека і твоєму офіцерові також.
— Яке нахабство! Ти хочеш скористатися з нашої роботи, так? Поляки теж заплатять за ці папірці.
Клосс підійшов до вікна. Наслідок цієї розмови ставав для нього дедалі ясніший. Тепер він думав уже не тільки про те, як зберегти архів від знищення німцями, а й про те, як не допустити того, щоб він попав до рук американців. Анна-Марія Елькен, яку він хотів урятувати, яку досі вважав випадковою і зайвою морокою, ставала грізним суперником.
У неї з’явились шанси. Рінг, без сумніву, має досить надійну охорону і транспорт, щоб відкопати архів і перевезти його на ту територію, яку займуть американці. Цього Клосс ні в якому разі не міг допустити. Однак спершу Рінг мусить перетягти його, Клосса, на свій бік: або заплатити йому, або ліквідувати — іншого виходу не було. Він не мав сумніву, що зараз полковник схоче поговорити з ним віч-на-віч.
Він не помилився. Дядько Інги припинив розмову з Анною-Марією, покликав Берту і наказав їй замкнути американку в коморі, двері з якої виходили в коридор.
— Пильнуй за нею, щоб не втекла, — наказав він Берті. — І потім ще запитав: — А де Шенк?
— Він з ранку не показувався, — відповіла Берта і поклала свою важку руку на плече Анні-Марії.
Вони залишилися самі. Полковник довго мовчав, потім підійшов до Клосса. На його обличчі з’явилася ласкава усмішка.
— Я про вас багато чув, капітане. Кажуть, що ви чудовий офіцер, один з тих, на кого можна покластися. А власне, як ви тут опинилися?
— Я вийшов з оточення.
— Ну, звичайно, але як ви попали в цей дім?
— Я був певний, що родина полковника Рінга дасть мені притулок.
— І нічого більше?
— Нічого. — Клосс побачив, що рука полковника Рінга тягнеться до кобури пістолета. Він поклав руку в кишеню і відвів запобіжник вальтера. — Я гадаю, пане полковник, — сказав він сухо, — що зараз ви мене не позбудетесь.
— Я й не думав собі, — відповів Рінг, не приймаючи руки з кобури. — А яка ваша думка?
— У мене немає своєї думки. Я німецький офіцер. — Це не звучало дуже мудро, але Клоссові ніщо інше не спало на язик. Він міг тільки вдавати з себе чесного німця. День парадоксальних ситуацій!
— Не будьте телепнем, — Рінг трохи підвищив голос. — Ми обидва добре знаємо, що архів не повинен попасти до рук поляків. Там є відомості про людей, які ще можуть стати в пригоді. Ви, напевно, це розумієте?
— Чудово розумію. І починаю також розуміти, що ви хочете передати їх американцям.
Якусь мить обидва мовчали.
— А ви бачите якийсь інший вихід? — обізвався нарешті Рінг. — Облишмо гратися в піжмурки. Війна наближається до кінця, хіба що настане якийсь несподіваний поворот. Хто знає, можливо, рано чи пізно ця дівчина стане нашою союзницею.
“Ось на що ти сподіваєшся, — подумав Клосс. — Давні німецькі мрії про зміну союзників”.
— Ви вірите в гарантії американців?
— Я ні в що не вірю. Але якщо існує хоч якась надія, то тільки єдина.
Що міг вдіяти Клосс? Лишалося й далі грати досить неприємну роль “чесного” німця.
— Ця надія зветься просто зрадою, — сказав він.
Чи вихопить Рінг із кобури пістолет? Ні, не наважився; відповів зовсім спокійно:
— Я не люблю гучних слів, Клосс. Ви цього не сказали.
— Гаразд, не сказав, — Клосс готувався змінити тактику. — Я розумію, — провадив далі він, — що вам треба вести зі мною переговори, бо я багато знаю. Але, скажіть мені, які в мене гарантії?
— Ті самі, що й у мене.
— Ні. У вас кращі. Я маю на оці гарантії особисто для себе.
Тепер Рінг схопився за кобуру, але Клосс його випередив. Він уже тримав у руці свого вальтера.
— Я стріляю швидше за вас, — мовив він. — Не думаю, пане полковник, щоб така розв’язка вас влаштовувала.
Рінг через силу опанував себе.
— Ми обидва знервовані і не володіємо собою. Скажіть мені, нарешті, конкретно, чого ви хочете.
— Гарантій, — повторив Клосс. — Таких, які дали б мені впевненість, що ви не схочете мене позбутися. Інакше кажучи, ви повинні мені сказати точне місце, де схований архів.
— За інших обставин я наказав би вас розстріляти. Архів ми відкопаємо разом.
— Цього для мене мало, пане полковник. Якщо я не дізнаюсь, де знаходиться архів, американська агентка буде з відповідним донесенням відправлена у штаб з’єднання Шернера. — Клосс з холодним розрахунком шантажував Рінга, не маючи ніякої певності, що шантаж подіє.
— Це блеф, — пробурмотів Рінг.
— Ні, це торгівля. Я мушу мати гарантії, що ви не заженете мене на слизьке.
— Я вам даю слово німецького офіцера.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ставка більша за життя. Частина 2, Анджей Збих», після закриття браузера.