Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Монстр серед монстрів, Марія Власова

Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

123
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 97
Перейти на сторінку:

- Вона сама, я нічого не робив, - спокійно відповів йому заступник, буквально вражаючи мене своєю стриманістю.

- Тобто, моя дружина сама взяла твою Гарду і проткнула свою руку? - прохолодно поцікавився монстр, на мить сильніше стиснувши мою долоню.

Моя дружина... Звучить як "Нарі Ре" - це й означає моя дружина. Тоді що означає "Му Ре"? Чому він так називає мене?

- Випадковість, - холоднокровно збрехав Маратик, а потім повівся куди жорсткіше, ніж я від нього очікувала. - Людська дівчина розлютилася, коли я назвав тебе її чоловіком, і почала махати руками. Я якось теж не очікував від неї такої дурості.

- Маратсі, - монстр зробив крок уперед, мимоволі потягнувши мене за собою, - навіть без відмітини, вона - все ще моя дружина.

Від двозначності фрази монстра засвербіло в потилиці. Абсолютно не зрозуміло, що більше виводить із себе: непохитність його "Нарі Ре" чи те, що ця фраза - чудовий спосіб розлютити Маратика.

- Про це в курсі тільки ми, батько про це й не здогадується, - якось дуже пафосно, немов викладаючи якийсь козир, заговорив заступник. І додав: - А, знаючи тебе, він ніколи не дізнається.

Батько? Чий батько? Шкодую, що не можу розвернутися і подивитися на самовдоволену пику Маратика. Ані краплини не сумніваюся, що вона саме така, бо монстр розлютився і стиснув мою руку так, що кістки захрустіли. Зламає, точно ж зламає! Здавлено крекчу, намагаючись привернути до себе увагу, але не сильно. Встромляю нігті в руку монстра в помсту, він не помічає. Якщо влізу в їхню розмову, то мало того, що нічого не дізнаюся, ще й монстр розлютиться і точно руку мені зламає. Приречено притулилася чолом до його плеча, ледве чутно видихнувши, і це подіяло, він злегка розслабив руку, трохи звільняючи мою кінцівку. Ух, здається, ціла, пальцями ворушити можу!

- У будь-якому разі є ще та ледвізька дівчинка, - якось несподівано спокійно відповів йому монстр.

- Та маленька гаргунзі? Основний план став запасним, так? - глузливо фиркнув Маратик, судячи зі скрипу стільця, спокійно сідаючи за стіл.

Якось їхня розмова не зовсім схожа на те, що малював мені Маратик нещодавно. Монстр занадто спокійний, порівняно з тим, яким розлюченим він увірвався сюди. Що його заспокоїло? Не я ж, справді?!

- Шкода, батько гаргунзі на колінах благав тебе взяти її за дружину. Тепер йому точно не повернути владу, навіть через онуків. Дружина, яка шалено боїться поглянути на тебе без шолома, не суперниця тій, що так спокійно до тебе притискається.

Нарочито безтурботний і світський тон Маратика трохи розслабив, але на останній фразі змусив різко випростатися. Він ніби саме до мене звертався, присоромив за те, що так легко підпустила до себе монстра. Відчуваю на собі погляди сіреньких, тож опускаю погляд у підлогу й натужно зітхаю, начебто нічого не розумію і просто чекаю, поки вони поговорять.

- Ну, то можна мені вже йти? - роздратовано цікавлюся в монстра, все ще уникаючи його погляду.

- Арталсі, а ти не боїшся, що вона все зрозуміє? - заговорив усе ще їхньою мовою Маратик.

- Зрозуміти може лише той, хто цього хоче, а вона не хоче, - монстр відпустив мою руку після довгого, випробовувального погляду і підняв меч із підлоги, прибираючи його до піхов.

Це що мені йти можна? А як же підслухати? Вони ж тільки почали про найцікавіше говорити, а тут я сама все зіпсувала. Загальмовано озираюся на Маратика, той і справді сидить за столом, але не має такого вже й впевненого вигляду, як коли говорив із монстром. Що-що, а блеф я можу розрізнити, не дарма в селі в карти весь час вигравала в хлопців. Потім програні ними манатки продавала на ярмарку за безцінь, чомусь грати зі мною вони погоджувалися виключно на роздягання. Хлопчики, що з них узяти?! Ось і сіренькі - теж хлопчики, щоправда, трохи подорослішали, які страждають від нездорового відтінку шкіри та зарозумілості, що виросла до розмірів пшеничного поля.

Якщо зараз піду, то більше нічого не дізнаюся, а адекватної причини для того, щоб залишитися, теж якось не знаходиться. Монстр дивиться на Маратика, невдоволено стискаючи пораненою рукою руків'я меча. Таке враження, що я цим двом заважаю, а це чомусь зачіпає мою гордість.

- Ну, що пішли? - запитально поглядаю то на одного сіренького, то на іншого.

Якщо я не можу залишитися тут і підслухати, то і їм поговорити не дам.

Кандидатура Маратика якось одразу відпала, хіба мало як він знову спробує мені нашкодити? У монстра ж навпаки, рука поранена, раптом він мене до цілителя відведе для різноманітності? Шкода тільки, сіренькі моє запитання проігнорували, надто зайняті були шипінням одне на одного. Гаразд, спробуємо по-іншому. Хапати за руку монстра не стала, слова Маратика досі тиснуть на мозок і викликають бажання вбитися об стіну. Обережно переступаю через уламки розрубаних дверей, на порозі озираюся назад, чоловіки все ще шиплять один на одного. От же тихі в них сімейні скандали, їхньою мовою голос не зірвеш, лаючись.

Так, час робити ноги з цієї країни й від сіреньких монстрів зокрема. Думаю, Настасія підтримає моє бажання. Ще раз з пересторогою озирнулася на кабінет, а потім згадала, в якому боці апартаменти монстра і в'язниця, власне. Дійшла до кінця коридору навшпиньки та зазирнула за ріг. Двоє стражників стоять у коридорі, повз них непоміченою не пройдеш. Якось сумніваюся, що після всіх моїх витівок хтось повірить, що мене відпустили прогулятися на самоті по замку. Можливо, є якийсь інший спосіб в обхід варти потрапити до Настасії. Тихо йду назад і з побоюванням притискаюся до стінки, заглядаючи в кабінет. Ледь не видала себе свистом, коли побачила, що монстр пораненою рукою утримує Маратика за горло. Нічого собі, розмова, мабуть, зайшла кудись не туди. Мені ніби й і йти треба, і заступника трошки шкода, а трошки й не шкода, надто він тип каламутний. Знімаю з ніг капці й, прицілившись, запускаю одну туфлю прямо в спину головнокомандувача. Якось я трохи переоцінила свою влучність, капець влучив у гардину трохи вище за голову Маратика. Монстр повернув голову в мій бік, і другий капець прилетів прямо в ціль - у його перекошену від злості пику. Ось тепер точно час робити ноги!

1 ... 84 85 86 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Монстр серед монстрів, Марія Власова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Монстр серед монстрів, Марія Власова"