Читати книгу - "Коли закінчиться ненависть , Лада Короп"

21.1

МАРТА. 

    Ще декілька днів у горах проходять наче один день. Ми з Орестом помирились тому постійно проводимо час разом. Усюди. Все ж добре коли тебе люблять. Тоді хочеться літати й робити світ кращим. Можливо якби Орест мені не зізнався у своїх почуттях я не знаю чи йому б пробачила? Бо важко кохати людину для якої ти нічого не означаєш. Але Орест мене кохає і я зараз ніби на сьомому небі від щастя. Я посміхаюся думаючи про своє і готуючи сніданок. Раптом ззаду до мене підкрадається Орест й ніжно треться носом об мою шию. 

– Доброго ранку, кохана. Як справи? Щось дуже смачно пахне. 

– Це мій черговий кулінарний шедевр, – жартую й ухиляюся від поцілунків Ореста. 

– Зрозуміло. То мені вже можна його коштувати? Бо я відчуваю, що дуже зголоднів, – Орест різко розвертає мене до себе й міцно тримає за талію. 

Потім рукою проводить нижче. Й вже гладить сідниці. Я відчуваю як хвиля збудження котиться по моєму тілу. Орест притискає мене до свого чоловічого органу. І я розумію, що збудження опанувало не тільки мною. Ногами обіймаю його стегна й Орест підіймає мене на руки. Потім обережно несе в спальню. 

– А як же сніданок? – цікавлюся розгублено. 

– Зачекає. Якщо треба, то хай весь світ зачекає, – Орест різко стягує з мене халат і приступає до нічної сорочки. 

За долю секунди нас вже нічого не розділяє. Й ми можемо насолодитися одне одним. Після ще одного незабутнього сексу ми з Орестом лежимо в ліжку й тримаємося за руки. 

– Що тебе тривожить Марто? – Орест лягає на бік і підпирає голову рукою. 

– Навіть не знаю як правильніше висловитися...., – повертаюся до Ореста й дивлюся йому прямо в очі. – Що буде з нами далі? Ну після цієї поїздки, – цікавлюся. 

– Як що? Відтепер ми завжди будемо разом. Більше не хочу тебе втрачати, – Орест легенько дотиком торкається мого оголеного плеча.

 Й навіть це в мені відкликається ніжністю. Як я все ж таки його люблю. Й не переживу, якщо ми розлучимося знову. 

– А моя сім'я? Вони ніколи не змиряться. Вони тебе ненавидять, – чітко підкреслюю. 

– Марто, я кохаю тебе, а ти мене. Що ще може нам завадити? 

– Який ти безпечний. А те що батько вижене мене з дому коли дізнається про нас? 

– Тоді переїжджай до мене остаточно. Ми ж все одно одружимось, – Орест цілує мене у носа. Я здивована. Бо раніше Орест ніколи цього не говорив. А зараз. Невже він готовий? 

– Ти робиш мені пропозицію? 

– Ні. Поки що. Тобто зараз не місце і не час. Але мої наміри стосовно тебе дуже серйозні. Тому я тобі пропоную жити разом. Орест терпеливо очікує моєї реакції. 

– Мабуть, ти маєш рацію. Тим більше я все одно вже давно хотіла переїхати від батька, – ділюся з Орестом. 

– От і прекрасно. Як тільки повернемося до міста ти переїдеш до мене. А зараз я б хотів повернутися до більш цікавих розваг, – Орест хитро всміхається й лягає на спину. Потім обережно мене висаджує на себе. 

Я дарую йому ніжний поцілунок, а він рукою пестить мої груди. Доти до поки я не видаю протяжний стогін. Й знову не зливаємося в екстазі.

Так схоже сьогодні ми ще довго будемо валятися у ліжку. І ні про яке інше зайняття не може бути мови.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍