Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З’являється змія номер чотири… Вірніше, я чую голос… незабутній акцент, що паралізує … Саїд! Ціла анаконда, блін преться! Цей дикий араб сварить секретарку, що вона не пускає його ( велику мусульманську цяцю!) в кабінет директора якоїсь української задрипаної фірми. Нариваємось на міжнародний конфлікт.
Тепер вже не я кулею кудись діваюсь, а Рома згрібає мене зі столу й в шафу заштовхує. Як у поганих анекдотах про коханців. Сховав! Подалі від чорних загребущих очей Саїда. В принципі – я не проти, бо ті очі, немов удав на мавпу діють – гіпнотизують, розум відбирають.
— Рома-паша, у тебе тут бардак! – вривається-таки в кабінет Саїд. Мені тісно, темно, незручно, щось у п’яту точку давиться, але шпаринка є, можна подивитися, що там діється. Хоч би не розсміятися. Саїд ошалілими очима дивиться… на розстебнуту ширінку Роминих штанів. То я в пориві страсті розстібнула. Не довела справу до кінця. Чи кінець до справи? Хай грець тому Фрейду! І віника в дупу Саїду! Невчасно припертися – це його амплуа.
— Бардак! Гарячий сезон! - погоджується Рома, помічає погляд нетерплячого араба на своїх штанях, безпардонно застібує ширінку й, як ні в чому не бувало, пропонує сісти дорогому гостю. Леську посилають за чаєм і смаколиками. Саїд ловить Ромин меткий погляд у бік шафи, бурмоче: «Бачу, що гарячий!» і сам дивиться прямо на мене, вірніше – на шпаринку шафи, де блимають мої безсовісні очі. Йой, я швидко відхиляюсь від шпаринки. Щоб чимось зайняти свій переляканий мозок, розробляю план дій, якщо Саїд підійде до шафи. З розгону дверкою шандарахну - і тікать. Не підходить, розуміє, чия територія. А може відчув загрозу своїй персоні. Звідки йому знати, що там сидить у шафі? Боюсь дивитися, лише слухаю. Суцільне велике вухо, що сидить у шафі! Тепер я починаю розуміти міль: передається тваринний страх - ще трошки, відкриють дверцята, побачать і приб’ють. А як пощастить і не помітять – можна зжерти одяг, що повісять.
Нічорта не розібрала. Саїд то арабською мовою белькотав, то на англійську переходив. Рома теж не промах - відповідав йому також іноземною, а в кінці запевнив, що щось влаштує на високому рівні. Вони вже прощалися у дверях, але я необережно натиснула на дверцята й вивалилася, ойкнувши й забившись ліктем. Пам’ятаючи, що з будь –якої ситуації треба виходити достойно, піднялася, обтрусилася, забрала зі стільця блузку, одягла її на красиву білизну – і лише тоді зустрілася з чорними жагучими очима Саїда. Рома жестами нагадав, що не завадило б привітатися.
— Драстє! – ледве вичавила з себе, навіщось присіла в реверансі, але довела, що ми теж можемо бути ввічливими, навіть коли в роті сухо, а язик паралізувало.
— Шайтан! – пробелькотів Саїд, проте, вклонився й пішов.
— Як ти можеш з ним отак спокійно говорити, щось обіцяти, коли він мене ледве не поцупив? А потім шайтанкою обізвав! – зразу ж накинулася на Рому, як тільки той повернувся… без Саїда: найкращий захист – напад!
— Передаси своїй сестричці, що у неї з’явився шанс реабілітуватися, - коли щось стосується роботи – Рома невблаганний.
— Що саме Тані треба буде зробити? – не подобалося мені все це…
— Нічого складного. Провести екскурсію по Музею в Пирогові. По ходу про свято Івана Купала розповісти нашим хорошим іноземним гостям, у яких тут форум буде проходити. Це, звичайно, не любовний роман писати, але з фантазією і язиком у неї усе гаразд. Впорається – матиме роботу на літо. Вона ж шукає роботу? – навіть не питаю, звідки знає, звикла, що обізнаний в усьому. Питаю інше:
— Ти не хочеш, щоб Саїду я проводила екскурсію? – бо на сайті визначено, що екскурсовод я. Блін, Кирил мою фотку туди розмістив, ось чому чорту Саїду припекло по Пирогову полазить.
— Я взагалі вважаю, що нам з тобою варто одружитися, щоб у мене були хоч якість повноваження. У п’ятницю одружимося, а на вихідні їдемо у Львів – коротка поки що весільна подорож. Трохи більшу обереш сама, але вже в кінці серпня!
— А чо у Львів? – спитала розгублено.
— Семінар. Все одно поїхали б. А так з приємними атрибутами, - він ще й романтик.
— А тато? – нагадую через кого ми оце в хованки граємось.
— Повидєлувався – і досить. Ось побачиш, приїде вслід за нами, ще й цирк влаштує. Або я погано знаю Серьогу.
Увечері приїхала у рідний батьківський дім за речами й шибонуло притиснути тата до стіни, виголосивши сакраментальне: «Тату, я вагітна! Терміново треба виходити заміж!» Для Таньки теж мала непогану новину. Названа сестричка сиділа на килимку на підлозі й дивилася свій серіал. Ревла, як дурнувата. Навколо неї шоколадні цукерки й погризена піца.
— Та ладно! Останній сезон цієї бредятіни закінчився й усі померли? – питаю, щоб знати, в чому прикол. Якась маніячка серіальна. Зараз обреветься, потім знайде іншу санта-барбару і буде рахувати години до виходу нових серій. Знайомий сценарій.
— Ні, не всі, - шморгає носом і потихеньку заспокоюється, збирає смаколики. – А ти за шмотками? Чи хресний тато вже набрид?
— Приїхала заявити тату, що вагітна. Як думаєш, гарна шокова терапія?
— Бінго! Я теж вагітна! За синхронність – десять балів! Чур, я перша шокую! – велика цукерка зникла у її роті. Так от у чім річ. Вона не через серіал розкисла, а захом’ячувала проблему.
— Взагалі-то я збрехала. Щоб тато не проти був нашого з Ромою одруження… - полізла задом, як рак-переляк.
— А я на повному серйозі,- пробубніла, жуючи шоколад Танька.
— Та ну! І шо робити?
— Нічого. Вже усе зроблено! – фермент щастя, видно, з цукерки виділився, тому Танька стала якась спокійна.
— Ви з Вадіком помирилися? Ти йому сказала? Він має знати! –вже малювала в уяві їхнє пишне весілля, продумуючи усе до дрібниць. І тут Танька, немов холодна злива посеред спекотного дня:
— Тато мого бебіка не Вадік.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.