Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Я голосно хмикнула, згадуючи про цю чорноволосу підлу «справу». Дідько, як же я її недооцінила і це була велика помилка. Вважала ревнивою фіфою, яка просто дуже хоче заарканити мужика, але аж ніяк не віроломною інтриганкою, зрадницею та вбивцею. Мені здавалося, Ефа хоче сенсаційної історії кохання, а вона прагнула влади.

– Дарл, – за спиною пролунав голос Тредан. Чоловік розвернувся, все ще міцно притискаючи мене до свого боку, і вичікувально подивився на еміра. – Ти маєш знати, у мене немає жодних амбіцій чи невдоволення. Мені не потрібне твоє місце і я б ніколи не вирішив убити тебе. Я чув про певну силу емірів зміїного хранителя, але навіть уявити не міг про такий ефект. Я навіть найменшу частку з того, що скоював, не хотів і не планував.

– Як давно ти був з Ефою? – запитав Дарлем.

– Понад десять років. Але послухай, мені справді шкода...

– Ти не повинен просити вибачення, – перервав його чоловік. – Це я мав зрозуміти, що коли мій друг раптово змінився, у цього була причина. Я не здогадався, не допоміг тобі, це я маю вибачатися. Який я після цього друг.

– Хріновий, – глузливо кинув Тредан, намагаючись розрядити обстановку. – Але враховуючи, що я намагався тебе вбити, думаю, ми квити.

Дарлем голосно хмикнув, але теж дивився на невдалого вбивцю з легкою усмішкою. Здається, ці двоє справді повернуться до дружніх стосунків. Порушуючи добродушну атмосферу, до кімнати зайшов Таміорн. На Раді його не було, і я тільки зараз взагалі згадала про брата Ефи.

– Відбулася Рада? – запитав чоловік, розгублено переводячи погляд від Дарлема до Тредана. – Відколи я не її частина?

– Міорн, – почав Дарлем і його тон мені був схожий на батьківський. – Дещо сталося. Я б хотів поговорити з тобою без членів Ради. Зачекай секунду, – він опустив голову і подивився на мене. – Алексо, їдь додому, ти сьогодні й так багато пережила.

– Завези, будь ласка, і Еллу у наш маєток, – попросив Тредан.

Я поманила до себе дівчину і, взявши її за руку, ми вийшли із зали, залишивши чоловіків обговорювати останні події. Чи був Таміорн замішаний в інтригах сестри, допомагав або прикривав її, я не знала. І чесно кажучи, була занадто втомлена, щоб думати про це. Тож нехай Повелитель розбирається сам.

Коли екіпаж під'їхав до будинку подружжя Домре, я подивилася на Мікаеллу, що сиділа навпроти мене і не поспішала залишати карету.

– А ти не хочеш... ну... – дівчина зам'ялася, дивлячись на свої пальці, що комкали спідницю. – Зайти на чай або пізню вечерю.

– Міко, – м'яко почала я. – Тобі нема чого боятися. Усе найстрашніше вже позаду. Іди додому, спробуй заспокоїтися і заснути.

– Як з усіма цими подіями заснути, – зітхнула вона.

– А ти подумай про щось хороше, – запропонувала я, а потім весело додала: – Наприклад про Тредана.

– Про Тредана? – очі дівчини розширилися від здивування. – Чому про нього?

– Тому що він урятував тебе. Коли побачив, що ти в небезпеці, то з нього спало навіювання Ефи. А таке можливо тільки, якщо він щось відчуває до тебе. Тож тепер, коли ця змія не контролюватиме його, ви зможете стати справжньою родиною. Або хоча б спробувати.

Мікаеллі сподобалася ця ідея. Її очі просто таки засвітилися надією. Не коментуючи мої слова, дівчина вийшла з карети і попрямувала до будинку. У той же момент на лавці навпроти з'явився Као.

– Ти бачиш чужих хранителів, – серйозно вимовив кіт.

– Так, – із захопленням мовила я, соваючись на сидінні. – До того ж, як я зрозуміла, інші їх не бачать. Це прикольно.

– Ти не розумієш, – насупився дух. Зараз він виглядав вкрай зосереджено, жодного натяку на веселощі. Здається, він навіть був схвильований. – Завжди еміри нашого роду могли бачити, чути й відчувати те, що іншим було недосяжно. Але я ніколи навіть не думав про здатність бачити духів-хранителів тоді, коли вони цього не дозволяють. Це якийсь вищий рівень дару, яким тебе наділив хранитель. І це не прикольно, як ти висловилася, а неймовірно. Іноді навіть для опанування менших сил еміру потрібні сотні років, а ти в цьому світі місяць і вже володієш такими дарами.

– Може, я подобаюся нашому хранителю. Кішки завжди любили мене, – спробувала віджартуватися я. Мені справді зараз не хотілося забивати голову роздумами, за які такі заслуги мені на голову звалилася вся магія хранителя.

Додому я зайшла ледве пересуваючи ногами. У будинку було тихо: вся прислуга вже давно розійшлася по своїх домівках. Пройшлася темними приміщеннями, не бажаючи запалювати лампи, і зайшла до їдальні. Стіл був як завжди накритий. Я підняла кришечку спеціальної чаші, де їжа залишалася теплою, і в повітря здійнявся запах печеного м'яса. Я швидко накрила деко, розуміючи, що зовсім не хочу їсти.

Розвернувшись, я попрямувала до сходів, бажаючи якнайшвидше опинитися в ліжку. Але не встигла я зробити й кілька кроків, як відчула різкий укол у районі щиколотки, і перед очима швидко потемніло.