Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

       - А це для того, щоб люди із особливими потребами могли спокійно доставатися до дверей, які ведуть на свіже повітря. А широкі вони, бо…, - сказав пан Заправлюд. І саме цієї миті, двері нагорі відчинилися, у тунель прослизнули свіже повітря та неяскраве сонячне світло. Почувся гуркіт і з гірки скотилося якесь залізне чудовисько. Олень аж пересмикнувся.

        З голови чудовиська вилізла струнка русява панна і радісно привіталася із гостями.

        - Пане Заправлюд, почекаєте, поки я свого звіра поставлю у стійло?

        - Тебе підвезти до Галини?

        - Ага, - Сніжана, так звали дівчину, знову залізла у голову залізної тварюки та рушила разом із своїм звіром до гілки-майдана, який цієї миті був за спиною наших героїв.

       - Оце називається “трактор”, - пояснив батько Єфи. – Добре, що в нас їх є декілька. Бо інакше, ми б точно тут всі померли з голоду. Ми ж тут, майже усі, люди міські. Як саджати городину, чи овочі й гадки не мали. Але нам пощастило. Гібридні Дракони щось мали до одного фермера. Тож…. Йому не пощастило, а нам він дуже допоміг. Зараз він десь у тому кінці тунелю, доглядає нове поле з пшениці.

       Почувся дикий вереск. Олень аж підстрибнув на півметра вгору.

       - Може, ми все-таки змінимо дзвінок? – Запитала Єфа, тримаючи долоні на своїх вухах. Її батько підняв  вузьку дивну штуку з прямокутної, так само дивної, штуки.

       - Так? Так, Галино. Вона зараз поставить трактора до гаражу і приїде. Чекай, - він поклав вузьку штуку на прямокутну і пояснив хлопцю, - це – телефон.

       -  Але ж ви всі мені казали, що Уряд разом із НКВД-Драконами слідкує за телефонами і….

       - За мобільними. А в нас тут автономний зв'язок. Як бачиш, тунель доволі довгий. Тож, щоб дізнатися якусь новину чи викликати лікаря, ми користуємося телефоном.

      - Троюрідна сестра Огняни була знайома із Александром Беллом, - пояснила Єфа. Тож, Дракони знали, як створити власну автономну телефонну мережу.

      - Поїхали? – З’явилася усміхнена Сніжана.

      - Галина вже хвилювалася, де ти пропала, - дорікнув своїй пасажирці пан Заправлюд.

      - А, вона завжди хвилюється. Їй подобається тут, під землею. А я люблю свіже повітря.

      - Я можу її зрозуміти, - кивнув батько Єфи. – Після того, як НКВД змусили пробігти її майже марафонську дистанцію на відкритій місцевості.

      - Їй ще пощастило, що той гібрид був нетверезий і врізався у рекламний щит,  - кивнула Сніжана. – Але що було, то згнило. Мене хвилюють круки та горобці. Вони так нахабно придивляються до нашого поля… Боюся, врожаю у нас не буде. Може, поставимо хоча б одне маленьке опудало?

     - Ні. Краще вже наш врожай згодувати птахам, ніж наразитися на небезпеку та привернути увагу гібридних Драконів, - відрізав пан Заправлюд. Сніжана зітхнула і стала щось казати про кротів.

       Оленю паморочилося в голові. Від Сніжани йшов запах сирої землі та свіжого поту. Це були природні запахи, але ж не для того, хто вперше в житті їхав автомобілем. На щастя, це протривало не довго. Джип загальмував. Дівчина вистрибнула з авто, помахала рукою та кинулася до іншої стрункої дівчини. Вони обнялися та поцілувалися довгим, але пристрасним поцілунком. Олень оторопів.

      - Тебе бентежить, що одна дівчина цілує іншу? – Поцікавилася Єфа, щойно вони рушили далі.

      - Чому мене це має бентежити? Кожен може кохати будь-кого. Звичайно, не варто когось примушувати до взаємних почуттів. А так… Кохання - це одне з найкращих почуттів на світі. Звичайно, наші старші люди докоряли одностатевим парам, бо ті не могли мати дітей, отже й майбутніх воїнів ставало менше. Але Богиня кохання не питала дозволу в людей. Просто мене здивувало, що перш ніж зустрітися із коханою, та дівчина…. Сніжана? Сніжана не причепурилася. О, ви ж мабуть християни! – Нарешті дійшло до хлопця.

      - Перш за все, ми поважаємо права людини, - посміхнувся пан Заправлюд. – Цікаві ті люди були… кельти.

       За декілька хвилин вони доїхали до відгалуженого майдану, який був перекритий залізною прозорою сіткою. За сіткою туди-сюди снувала неймовірна кількість курок, півників,  курчаток, гусей та качок різних статей та різного віку. Під стінами та на різних відстанях всередині цього майдану стояли столи із брусками. На деяких брусках також сиділи птахи та спали.

    - Це – птахоферма, - повідомив пан Заправлюд, ніби Олень був недієздатним і не здогадався.

    З нетрів курок, курчат, півників, гусей, качок та столів, випірнув поважний пан у фартушку. Його темне волосся вже почало сивіти. Як і більшість тубільців, він був доволі худий – мабуть, їжі їм тут не дуже вистачало.

     - А, Славко! Вітаю! Всі страхи були передчасними, але, от що я скажу, - він подивився на пасажирів в авто і сказав, - твою доцю я пам’ятаю. А що за хлоп?

     - Новоприбулий, - махнув рукою пан Заправлюд. – Єфо пройдіться. Я вас наздожену біля школи.

     Відьма кивнула та вистрибнула з авто. Олень виліз за нею та пішов поруч. Повз них пронісся на шаленій швидкості пан Костянтин.

     - Мабуть, в когось підвищився тиск, - припустила Єфа. – Ліків тут у нас не дуже багато. Переважно користуємося травами. Але ж і постраждали фармакологічні фірми від гібридних Драконів! – Раптом таємниче розсміялася дівчина.