Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

52

- Хлопчики, я все чую! - подала голос Люсінда. - Припиніть сваритися.                                                  

- Кицюню, ми не сваримося, - почав виправдовуватися Ілля, пославши дружині повітряний поцілунок. - Ми просто мило розмовляємо.                                                

- Ну-ну, зайчику! - помахала Люсінда йому пальчиком. - Я за вами спостерігаю.

"Хлопчики" зникли в приміщенні, а ми, "дівчатка", почали чесати язиками на наші жіночі теми: чоловіки, гроші, салони краси і магазини.

- Ох, дівчатка! - зацвірінькала моя бабулечка. - Які шикарні туфельки я бачила в одному бутіку! Це щось! Повірте мені на слово. Я їх купила. Не пошкодувала пару зелених. Для себе коханої нічого не шкода. Такі зручні! Я в них бігала чотири години по місту. Спершу в салони краси, потім купу магазинів обійшла. А ноги мої ні капельки не втомилися! Притому, що туфельки на величезному каблучці.

 «Ну, бабулечка дає! - закрутилося в мене в голові. - Вона проїздила в лімузині чотири години і вважає, що від цього можна втомитися. От я би проходила навіть всі шість годин по місту на шпильках-дрильках і не втомилася б!»

- Люсіндо, а ви були в «Марко»? - запитала моя бабуся дружину Смольного.

- Ні, - відповіла та. - Я віддаю перевагу ходити тільки в «Лідію». Там я відчуваю себе дуже комфортно і персонал там професійний.

- Раджу вам завтра ж туди сходити. Це приголомшливе місце! А який там масажист є! Ох! - солодко і одночасно млосно зітхнула бабулечка. - Аполлон краси! Дивлюся на нього, і очі мої не втомлюються. А руки у нього такі чарівні! Я вся так і таю від його дотиків. Після цієї процедури я почуваюся молодшою на двадцять років. Що там на двадцять! Прям на всі тридцять.

- Ох, Томочко! - вигукнула Люсінда. - Від такого задоволення я не відмовлюся. Завтра ж запишуся до цього масажиста. Як його ім'я?

- Антоній. Тобто Антон. Але я його так лагідно називаю. Золотий хлопчик!

До нас підійшов молодий чоловік у формі цього клубу. На руках у нього була собачка.

- Пані Острофанова, - звернувся він до бабусі, - ваша собачка вже поїла, сходила в дамську кімнату і їй зробили весь комплекс процедур, які ви заказали.

- Дякую вам, молодий юначе, - подякувала вона хлопцю, усміхаючись. - Іди до мене, моя Пампушечко! - просюсюкала вона до собачки, простягаючи до неї руки. - Ох, ти моя лапа! - посадила вона собачку на шезлонг. - Ти добре провела час, моя кицю?                                              

Як дивно звертатися до собаки, як до кота. Ну, завела б собі тоді котика, і називала його по-котячому. Ось, і собачка голосно загавкала, напевно, їй також не сподобалося таке звернення до неї, або просто повідомляючи, що вона втомилась страшно від виснажливих процедур і тому вимагає негайної підтримки і розради.

- Звичайно, добре, моя радосте, - продовжувала тим часом сюсюкати до тваринки моя бабулечка. - Я ж бачу, як тобі сподобалася та тайська процедура.

- Гав-гав, - радісно гавкала собачка, виляючи хвостом від захвату.

- А що це за тайська процедура така? - поцікавилася я.

- Це масаж для собачок, дуже чутливих і вразливих, таких як моя Тіночка. Їй потрібно постійно розслаблятися, щоб хоч на деякий час забувати про всі незгоди собачого життя.

«Так про таке собаче життя мріють не тільки всі дворняжки, а й також ті бідолахи в людській подобі, яких тяжко обділила доля і підготувала життя повне труднощів і всяких лих! Ця Тіночка - найщасливіша сучка на Землі! Добре прилаштувалася біля моєї бабусі! Та з неї пилинки здуває і на руках весь час носить. Вона навіть зі мною так не носиться, як з цим маленьким звірятком. Одним словом, сучка ще та!»

- По собачці видно, що вона забула про всі біди собачого життя, - слушно зауважила Іра. - Якщо навіть Тіночці допоміг цей тайський масаж, то я б сама випробувала на собі це диво Китаю!

- Цей масаж виник не в Китаї, - виправила бабулечка Іру, - а в Таїланді.

- Та яка різниця, звідки він родом! Аби допоміг мені позбутися від турбот і бід мого людського життя.

- Не хочу вас розчаровувати, Ірочко, - додала моя бабуся. - Але ця релаксація тільки для собачок.

- Ох, як шкода! - зітхнула важко Ірина.

- Але там є спеціальні процедури і для людей, - поспішила втішити бабулечка Ірину.

- Хіба в тебе є якісь проблеми, Іро? - здивувалася я. - З моменту нашого знайомства я вважала, що у тебе безхмарне життя. Ти завжди посміхаєшся, жартуєш ...

- Доша, а ти що хочеш, щоб я до кожної людини лізла зі своїми проблемами?

- Ні звичайно.

- Я ніяк не можу знайти свою другу половинку. Розумієш?

- Так і у мене та ж проблема, - підтримала я колегу по роботі.

- І Карл теж ніяк не знайде свою половинку.

- Які ми, люди, всі подібні один на одного, - підсумувала моя бабулечка. - Я після смерті чоловіка теж ніяк не знайду собі підхожу пару. Стільки багатьох красенів навколо мене в'ється, що я до сих пір ніяк не можу визначитися, кого мені вибрати! - важко зітхнула вона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍