Читати книгу - "Янтарне скло"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 139
Перейти на сторінку:
різноманітних меблів.

Насамперед пані Кольтер підсунула до того місця, над яким вони зробили діру, високу шафу. Потім вона навшпиньках пішла до дверей, ледь помітних у дальньому кінці горища, і смикнула за ручку. Звичайно, двері були зачинені, але в жінки знайшлася шпилька для волосся, придатна для того, щоб упоратися з простим замком. За три хвилини вона та її деймон уже стояли в кінці довгого, ледь освітленого коридору, з якого вели вниз вузькі сходи.

П'ять хвилин по тому вони вже відчинили двері в комору поруч із кухнею, розташованою двома поверхами нижче, і через вікно вилізли на тінисту алейку. Сторожка біля воріт Коледжу Джордана була розташована за найближчим рогом, а, як пані Кольтер трохи раніше сказала мавпі, прийти сюди слід було традиційним шляхом — незалежно від того, в який спосіб доведеться залишати це місце.

— Прибери руки, — спокійно сказала вона охоронцю, — і взагалі, виявляй до мене повагу, інакше з тебе живцем здеруть шкіру. Перекажи голові, що прибула пані Кольтер і що вона бажає негайно з ним зустрітися.

Чоловік відсахнувся, а його деймон-пінчер, що скалив зуби на стриману золотаву мавпу, відразу знітився та підібгав Обрубок хвоста.

Охоронець схопив слухавку телефону, і за хвилину до сторожки квапливо зайшов священик із молодим свіжим обличчям, на ходу витираючи долоні об свій одяг на той випадок, якщо жінка захоче потиснути йому руку. Пані Кольтер робити цього не схотіла.

— Хто ви? — спитала вона.

— Брат Луїс, — відповів чоловік, погладжуючи свого деймона-кролика. — Працівник секретаріату Консисторського Суду. Якщо бажаєте…

— Я тут не для того, щоб вести переговори з переписувачем, — кинула жінка. — Негайно веди мене до отця Макфейла.

Чоловік безпорадно вклонився та запросив її йти за ним. Охоронець у них за спиною полегшено видихнув.

Після двох чи трьох спроб зав'язати розмову брат Луїс Відмовився від цього наміру та мовчки повів жінку до вежі, де знаходилася квартира голови Суду. Отець Макфейл в цей час зазвичай молився, і коли бідолашний брат Луїс стукав у двері його особистих покоїв, рука ченця тремтіла. З-за дверей пролунали зітхання та тихий стогін, а потім важкі звуки кроків.

Коли голова побачив, хто стоїть перед ним, його очі стали круглими, але за мить він радо вискалив зуби.

— Пані Кольтер? — промовив він, подаючи жінці руку. — Радий вас бачити. Мій кабінет холодний, бо я не чекав гостей, проте все одно заходьте!

— Доброго вечора, — привіталася пані Кольтер, проходячи до вогкої кімнати з кам'яними стінами. Голова швидко прибрав якісь речі та вказав на стілець.

— Дякую, — сказала жінка братові Луїсу, котрий усе ще стояв у дверях. — Мені, будь ласка, чашку гарячого шоколаду.

Їй ніхто нічого не пропонував, і вона знала, як образливо було ставитися до ченця як до служки, але він був таким нікчемним, що цілком заслуговував на це. Голова кивнув, і брат Луїс, на своє величезне роздратування, змушений був піти організувати пані Кольтер напій.

— Звичайно, вас заарештовано, — сказав голова, спрямувавши на жінку світло лампи та сівши на інший стілець.

— О, навіщо псувати розмову ще до її початку? — прощебетала пані Кольтер. — Я прийшла сюди з власної волі, відразу після того, як утекла з фортеці лорда Ізраеля. Отче, в мене багато цінної інформації про його сили та про дитину, і я прийшла сюди, щоб передати її вам.

— Тоді почніть із дитини.

— Наразі моїй дочці дванадцять років. Невдовзі вона з дівчинки стане дівчиною, і тоді нам усім буде вже пізно відвертати катастрофу: природа та нагода зустрінуться, як порох та іскра. Завдяки вашому втручанню імовірність цього набагато зросла. Сподіваюсь, ви задоволені цим.

— Ваш обов'язок полягав у тому, щоб віддати її в наші руки. Натомість ви вирішили ховатися в гірській печері — хоча для мене залишається загадкою, як жінка вашого розуму сподівалася, що зможе сховатися від усього світу.

— Мілорде, для вас багато що залишається загадкою, зокрема стосунки матері й дитини. Якщо ви навіть на мить подумали, що я віддам свою дочку, як ви того хотіли, в руки організації чоловіків, украй одержимих сексом, чоловіків із брудними нігтями, пропахлих застарілим потом, чоловіків, хвора уява котрих повзала б по її тілу, наче таргани — якщо ви гадаєте, що я піддала б свою дитину цьому, то ви, мілорде, навіть безголовіші, ніж та дурепа, котрою ви вважаєте мене.

До того, як голова встиг відповісти, у двері постукали, і з'явився брат Луїс із двома чашками шоколаду на дерев'яній таці. Нервово вклонившись, він поставив тацю на стіл та боязко усміхнувся голові Суду, сподіваючись, що його запросять залишитися, однак отець Макфейл кивком показав йому на двері, і юнак неохоче вийшов із приміщення.

— Тоді що ви збиралися зробити? — поцікавився голова.

— Я намірялася перечекати, доки небезпека мине.

— Яку саме небезпеку ви маєте на увазі? — подаючи жінці чашку, спитав отець Макфейл.

— О, гадаю, ви знаєте це. Десь у світі є спокусник, так ви мовити, змій, і я повинна була не дати їм зустрітися.

— Із нею є якийсь хлопець.

— Так. І якби ви не втрутилися, все було б у мене під контролем. Наразі ж вони можуть бути де завгодно, але, принаймні, не в лорда Ізраеля.

— Без сумніву, він шукатиме їх. У хлопця є ніж із надзвичайними можливостями, і їх варто було б розшукувати вже через це.

— Я знаю це, — промовила пані Кольтер. — Мені вдалося зламати його, проте хлопець якось спромігся його полагодити.

При цьому вона посміхнулася. Вона ж не схвалює дії цього поганця?

— Ми знаємо це, — кинув отець Макфейл.

— Дуже цікаво… — протягла жінка. — Здається, Фра Павел стає дедалі спритнішим? Раніше на з'ясування всього цього йому потрібен був би принаймні місяць.

Пані Кольтер зробила ковток шоколаду, котрий ніяк не можна було назвати міцним і гарячим. «Як же цим нудним церковникам подобається поширювати свій самовдоволений аскетизм і на своїх гостей», — подумала вона.

— Розкажіть мені про лорда Ізраеля, — промовив голова Суду. — Розповідайте мені геть усе.

Пані Кольтер зручніше влаштувалася на стільці та почала свою розповідь — вона, безперечно, повідомляла не все, але її співрозмовник і не очікував цього від неї. Жінка розповіла про фортецю, про союзників лорда Ізраеля, про ангелів, про копальні та ливарні.

Упродовж усієї цієї розповіді на обличчі отця Макфейла не здригнувся жоден м'яз. Його деймон-ящірка запам'ятовував кожне слово.

— А як ви сюди потрапили? — спитав голова.

— Я вкрала гіроптер. У ньому скінчилося пальне, і я змушена була кинути його в безлюдній місцевості неподалік звідси. Решту шляху я здолала пішки.

— Наскільки активно лорд Ізраель

1 ... 85 86 87 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янтарне скло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янтарне скло"