Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Тірелла. Пристрій Войт-Кампф знову стояв на своєму місці, на столі поруч зі мною. Я перевірив час. Відколи я увійшов у ворота пройшло три години. В кімнаті крім сови нікого не було. Охоронні клаксони вже не гуділи. NPC-охоронці, напевно, вдерлися сюди і все обшукали, поки я був у воротах. Принаймні зараз їх тут не було і ніхто мене не шукав. Все чисто.

Я без пригод повернувся до ліфта, а тоді на посадковий майданчик. І, дякуючи Крому, «Воннеґут» все ще стояв там, де я його залишив під маскувальним полем. Я забіг на борт і залишив Аксренокс, перейшовши на швидкість світла, щойно досяг орбіти.

Поки «Воннеґут» прямував через гіперпростір до найближчих зоряних воріт, я відкрив один зі скріншотів червоної зірки. Тоді відкрив свій щоденник Грааля і знайшов підпапку, присвячену легендарному канадському рок-гурту «Rush».

«Rush» з підліткового віку був улюбленим гуртом Галлідея. Одного разу він зізнався в інтерв’ю, що всі свої відеоігри (в тому числі ОАЗу) писав, прослуховуючи виключно альбоми «Rush». Він часто називав трьох учасників гурту — Ніла Пірта, Алекса Лайфсона і Гедда Лі — «Святою Трійцею» або «Богами Півночі».

У моєму щоденнику Грааля були всі пісні, альбоми, концертні записи та музичні відео «Rush». Високоякісні скани всіх текстів пісень та обкладинок альбомів. Кожен кадр з концерту «Rush», який тільки існував. Кожне радіо- і телеінтерв’ю гурту. Нескорочені біографії кожного учасника групи, а також їхні сторонні проекти і сольні роботи. Я відкрив дискографію гурту і обрав альбом, який шукав: «2112», класичний альбом «Rush» в науково-фантастичній концепції.

На екрані з’явився чіткий скан обкладинки альбому. Назва гурту і альбому були надруковані над полем зірок, а нижче, наче відображення в озері, був символ, який я бачив на моніторі гри «Black Tiger»: червона п’ятикутна зірка, оточена колом.

Коли я розмістив обкладинку альбому біля скріншоту з гри, два символи зійшлися ідеально.

Однойменний трек альбому «2112» — епічна пісня з семи частин, тривалістю більше двадцяти хвилин. Пісня розповідає про анонімного бунтаря, що живе у 2112 році. Час, коли творчість і самовираження заборонені законом. Червона зірка на обкладинці альбому була символом Сонячної Федерації, деспотичного міжзоряного суспільства в цій історії. Сонячною Федерацією керувала група «жерців», про яких йдеться у другій частині пісні під назвою «Храми Сирінкса». Її приспів точно вказував на місце, де захований Кришталевий ключ:

Ми жерці храмів Сирінкса,

і величні комп’ютери у священних залах.

Ми жерці храмів Сирінкса,

дари життя в наших стінах.

У Секторі-21 була планета Сирінкс. Саме туди я прямував.

Атлас ОАЗи описував Сирінкс як «пустельний світ зі скелястою поверхнею та без NPC-жителів». Коли я відкрив довідку про планету, то побачив, що творцем Сирінкса значився «Анонім». Але я знав, що планету закодував Галлідей, тому що її вигляд відповідав світові, описаному в альбомі «2112».

«2112» був випущений у 1976 році, коли більшість музики продавалась на дванадцятидюймових вінілових платівках. Альбоми йшли у картонних конвертах з надрукованим трек-листом та якоюсь картинкою. Деякі конверти відкривались як книги, а всередині містили більше малюнків, нотаток, слів пісень та інформації про гурт. Відкривши скан оригінального конверту альбому «2112», я побачив на внутрішній стороні ще одне зображення червоної зірки. Оголений переляканий чоловік, зіщулений перед зіркою з піднятими руками.

На протилежному боці конверта були видрукувані слова до всіх семи частин пісні «2112». Перед кожним розділом був прозовий текст, що доповнював ліричну розповідь. Ці короткі віньєтки велися від імені анонімного героя «2112».

Наступний текст передує словам Розділу I:

Я не сплю, дивлюсь на похмурий Мегадон. Місто і небо зливаються воєдино, в одну площину, у безкрає море безперервної сірості. Місяці-близнюки, дві бліді кулі, прокладають свій шлях крізь сталеве небо.

Коли мій корабель прибув на Сирінкс, я побачив ті місяці-близнюки — Бай-Тор та Сноудог, що оберталися навколо планети. Їхні імена були взяті з іншої класичної пісні «Rush». А внизу, на сумній сірій поверхні планети, було рівно 1024 копій Мегадону — куполоподібного міста, згаданого в буклеті до альбому. Їх було вдвічі більше, ніж копій «Zork» на Фробозз, тому «шістки» не могли забарикадувати їх усіх.

З увімкненим маскувальним пристроєм я вибрав найближчий екземпляр міста і приземлив «Воннеґута» біля його купола, остерігаючись інших кораблів.

Мегадон стояв на вершині скелястого плато, на краю великої скелі. Місто було в руїнах. Його масивний прозорий купол був пронизаний тріщинками і виглядав, наче може обвалитися будь-якої миті. Я увійшов у місто, протиснувшись через одну з найбільших тріщин біля основи купола.

Місто Мегадон нагадувало обкладинку наукової фантастики п’ятдесятих років, де зображували напіврозвалені руїни колись великої технологічно розвинутої цивілізації. У самому центрі міста я знайшов храм із сірими стінами, що височів у формі обеліска. Над входом красувалася гігантська червона зірка Сонячної Федерації.

Я стояв перед храмом Сирінкса.

Його не покривало силове поле і не оточували загони «шісток». Не було ні душі.

Я витягнув зброю і пройшов через вхід храму.

Усередині обеліска довгими рядами стояли суперкомп’ютери, що заповнювали гігантський храм. Я бродив цими рядами, прислухаючись до глибокого гулу машин, поки нарешті не дістався центру храму.

Там стояв кам’яний вівтар з п’ятикутною червоною зіркою, викарбуваною на його поверхні. Коли я підійшов до вівтаря, дзижчання комп’ютерів припинилося і кімната завмерла.

Здається, потрібно було поставити щось на вівтар, дар храму Сирінкса. Але який дар?

Дванадцятидюймовий робот Леопрдон, якого я отримав після проходження Других воріт, не підходив. Я спробував помістити його на вівтар, але нічого не сталося. Я поклав робота назад в інвентар і хвилину постояв у задумі. Тоді згадав дещо з нотаток до «2112». Я витягнув їх і знову проглянув. Ось і відповідь, в тексті, який передував Частині III — «Відкриття»:

Я знайшов її за своїм улюбленим водоспадом, в маленькій кімнаті, прихованій під печерою. Я