Читати книгу - "Закляття відьмака"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли ті татарські родичі та їхні ченці-чародії побачили, що він досяг великих успіхів у чарах, вони вирішили відпустити його в рідну землю. А спитайте для чого? А для того, щоб захопив владу у Києві і помагав татарським царям, як раніше, ще до Федора, всі київські князі, тримати християн в прихильності й підлеглості ординцям. Що був він ще занадто молодий, то дали вони для підмоги великий дар. Ні, не охорону із воїв-джигітів. Вони вчинили диявольську хитрість: подарували йому наймогутніший оберіг — щирозлотий змійовик самого Всеслава Вовкулаки. Немає сильнішого оберега в ратнім ділі! З того часу, як надягли татарські чаклуни йому на груди ланцюг із оберегом, не зазнав він жодної поразки! Всіх своїх ворогів і суперників у змаганнях лицарських долав. Сила золотого змійовика була страшна! Але з часом він почав відчувати, що з тим оберегом йому водночас неспокійно на душі, якась напруга. Він вирішив віддати змійовик на зберігання в монастир. Зразу стало йому легше і спокійніше. Взявся він за родинний хутір. Спорядив його як маленьку фортецю. А всередині будинку вправні майстри все оздобили, наче княжі хороми. Навіть стіни помалювали: як звірів ловлять та воїни змагаються на ристалищі. Заходився коло себе вправних і вірних хлопців гуртувати. Готував собі дружину! Як колись у золоті київські часи. Хлопці всі молоді й завзяті. То були діти путніх бояр, замкової вільної челяді і вільних селян навіть.
А щоб не кидалось у вічі литовським посіпакам, то збирались ніби на гульбища, на банкети чи на полювання на поспільських землях, не на красного звіра, звичайно, а на птахів перелітних. А насправді вчив їх боярин вояцькій справі. І зброю потихеньку прикупляв. Хоч від його старого «батька» дісталося йому дивної ціни оружжя. З тими кількома найближчими друзями об’їздив свої хутори й села, бо він був страшенний багатир. По селах та хуторах теж приваблював до себе вправних юнаків. Як соколи були хлопці! Тепер таких немає! Одні під Грюнвальдом полягли, других Єдигеєві стріли накрили дощем! Які були хлопці! А він серед них — найкращий… Але те, що злигався він із бусурманськими ченцями-чародіями, давалося взнаки. Ніхто його не зобов'язував іти на війну проти німця. Бо в нього друга була служба по спадщині. А він сам пішов на війну проти ордену і хлопців своїх вірних потяг із собою. Все через тих чортових ляхів і литовців! Самі не могли впоратися з німецькими лицарями-крижаками, то Вітовт загадав з інших земель полки зібрати. Повибирав найкращих. А боярин Сергій із сотнею своїх хлопців приєднався до Київського полку і виступив у далеку Німеччину. Коли виступав полк із Києва, то не стільки на нього дівчата дивились, як на Сергієву сотню. В його сотні більше дюжини було боярських дітей, а поспільного юнацтва — не менше трьох дюжин! Усі споряджені в списи, мечі, шаблі та кончари. Всі вдягнені в каптани з лунського та волоського сукна зеленого і червоного! Про всіх подбав Сергій Стрілець. Але повів їх на загибель. Жоден, крім нього, не повернувся! Відтоді, як повернувся, почалась його загибель. Прокльони жіноцтва його вбили. І оберіг золотий не врятував. Він був йому допомогою від прямої напасті. У страшній січі сам не дістав жодного удару! Він один поклав стільки німців, скільки у його сотні було вояків! Ось вам і оберіг, ось вам і чари! Хто бачив його в бою, всі казали, що не було хоробрішої і витривалішої людини в той день! Від сонця й спраги найміцніші вояки падали з коней. А він літав по полю, як орел, і без усякої втоми! З'являвся то біля німецьких гармашів, то коло лицарів і кожною своєю стрілою посилав смерть ворогові, проклятому латинянові! Або в око, або в скроню! Жодного промаху! Лук у нього був не дерев'яний, а з сайгачих і турячих рогів клеєний! Тепер таких немає! І стріли мав калені з таємної криці, що броню пронизували! Йому їх один коваль-чародій із Глибочиці кував і варив. Ніхто тепер не вміє варити таку крицю, щоб стріла з лука панцир пробивала! Того коваля, зовсім старого чоловіка, схопили й повезли до Криму. Там же по ньому й слід загубився. Більше ніхто таких стріл не вміє робити. Ні вірмени-зброярі, ні ковалі-німці. Немає більше в Києві таких майстрів-чародіїв.
Боярин Сергій як повернувся з чужини, то тільки доїхав до Хрещатицької засіки — спішився і до Пирогощі повз навколішках. Там, де вклякнув на молитві, криваві сліди лишились! От тоді б йому покаятись, прийняти єпітимію. А потім і з ченці постригтись. Щоб замолити свої гріхи, а за те, що спокусив чисті душі піти війною в чужі землі. Та чари і гординя потьмарила його розум. Жадоба влади все перевершила. І він не постригся у ченці. І не подався з Києва в якесь своє далеке село. Лишився у Києві й почав знов замишляти, як підвестися після страшної біди. Замишляв, як зготуватись до захоплення влади. Якщо по правді, то він мав право на київський престол. Бо доводився троюрідним онуком, через бабу, князю київському Федору. А князь київський Федір був князем суздальським. І хоч вони, суздальські, були з далекої Московщини, та вони мали ярлик татарський на київський престол. Отож прав у нього було більше,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.