Читати книгу - "Бігун у Лабіринті"

а потім ввести код, що відімкне цих чудовиськ і відчинить вихід назовні».

Пауза.

«Чомусь я припускала щось таке».

Томас якусь мить думав, потім додав: «Якщо тільки ти не маєш кращої ідеї».

«Ні. Але це буде жахливо».

Томас грюкнув кулаком правої руки по лівій долоні, хоч і знав, що Тереза його не бачить. «У нас вийде».

«Сумніваюся».

«Бодай мусимо спробувати».

Ще одна пауза, цього разу триваліша. Томас уловив Терезину рішучість.

«Ти маєм рацію».

«Думаю, вирушимо сьогодні вночі. Коли прийдеш, обговоримо все детальніше».

«Буду за кілька хвилин».

У Томаса замлоїло в животі. Невідворотність задуманого плану, що його зараз-от Ньют обстоює перед наглядачами, поволі стала доходити до свідомості. Томас чудово розумів ризик, і жахала вже сама думка про те, що доведеться з гріверами воювати замість тікати від них. За найоптимістичнішим сценарієм мінімум один глейдер однаково загине, але й на таке навряд чи варто розраховувати. Можливо, Творці взагалі перепрограмують монстрів. І тоді всі ставки летять до біса.

Томас старався не думати про це.

Тереза розшукала його раніше, ніж він чекав, і сіла поруч, прихилившись до нього плечем — попри те, що місця на лаві вистачало. Потягнувшись, узяла його за руку. У відповідь він щосили стиснув її долоню, аж, мабуть, їй заболіло.

— Розповідай, — попросила вона.

Томас так і вчинив — слово в слово переказав їй усе, що повідомив наглядачам. Тереза слухала, і в її очах дедалі ясніше читалося занепокоєння, а під кінець і жах.

— Легко було план обговорювати, — мовив Томас під кінець. — Але Ньют вважає, що треба діяти сьогодні ж. Тож тепер мені задумка здається не такою вже й вдалою.

А особливо Томас переймався долею Чака й Терези: він уже мав справу з гріверами і добре уявляв, на що це схоже. Йому хотілося б захистити друзів від ризику, та він розумів, що це неможливо.

— У нас вийде, — тихо відповіла Тереза.

Від цих слів він розхвилювався ще дужче.

— Чорт забирай, ну і страшно ж мені.

— Чорт забирай, ти — людина. Ти мусиш боятися.

Томас нічого не відповів, і довгий час вони просто сиділи, тримаючись за руки, не вимовляючи ні слова — ні вголос, ні подумки. Томас відчув легенький натяк на умиротворення, хай і швидкоплинне, і постарався чимдовше насолодитися ним.

Розділ 53

Томас навіть трохи засмутився, коли Збори закінчилися. Ньют вийшов з Домівки, і стало ясно, що відпочивати вже досить.

Побачивши Томаса з Терезою, наглядач, накульгуючи, побіг до них. Томас зловив себе на тому, що мимоволі випустив руку Терези. Ньют зупинився перед лавою і схрестив руки на грудях, дивлячись на Терезу і Томаса зверху вниз.

— Це просто кляте божевілля, ви ж це розумієте?

З виразу його обличчя неможливо було щось зрозуміти, та, здається, в очах майнув переможний блиск.

Томас підвівся, відчуваючи, як од хвилювання починає тремтіти все тіло.

— То вони погодилися?

Ньют кивнув.

— Усі до ноги. Це виявилося навіть простіше, ніж я гадав. Шлапаки бачили, щó відбувається, коли кляті Брами відчинені. А з цього дурнуватого Лабіринту ми вибратися не можемо. Тому треба робити щось, — він обернувся до наглядачів, які почали збирати навколо себе підпорядкованих їм робітників. — Залишилося переконати решту глейдерів.

Томас був певен, що це завдання виявиться навіть складнішим за спробу переманити на свій бік наглядачів.

— Гадаєш, вони погодяться? — запитала Тереза, підводячись із лавиці.

— Не всі, — відповів явно стурбований Ньют. — Хтось захоче лишитися й випробувати долю — гарантую.

Томас не сумнівався: на саму думку про те, що доведеться бігати Лабіринтом, у глейдерів затремтять жижки. Пропонувати їм відкрито битися з гріверами — то вже занадто.

— А що з Альбі?

— Хто його знає, — відповів Ньют, обводячи очима Глейд, наглядачів і їхніх підопічних. — Повернення додому неборака боїться дужче, ніж зустрічі з гріверами. Та не переймайся, я умовлю його піти з нами.

Томасу страшенно кортіло пригадати бодай щось із того, чого так сильно боявся Альбі, але марно.

— І як ти збираєшся це зробити?

Ньют засміявся.

— Вигадаю який-небудь дрист. Скажу, що в іншій частині світу в нас почнеться нове життя, і проживемо ми довго й щасливо.

— Можливо, — стенув Томас плечима, — так і буде. Хтозна? Знаєте, я пообіцяв Чаку, що поверну його додому. Або, щонайменше, знайду йому нову домівку.

— Ну, — пробурмотіла Тереза, — після цього місця будь-що видасться раєм.

Томас подивився на купки глейдерів, розкидані по всьому Глейду, — точилася суперечка, і наглядачі силкувалися переконати людей, що ті мусять ризикнути і з боєм прорватися до гріверової нори. Дехто не волів це слухати і пішов геть, та більшість уважно вислухали і, здається, всерйоз замислилися.

— І що далі? — запитала Тереза.

— З’ясуємо, хто йде, — зітхнув Ньют, — а хто залишається, і почнемо готуватися. Слід подумати про харчі, зброю тощо, і тільки потім вирушимо в путь. Томасе, коли вже це твоя ідея, то я призначив би головним тебе, але нам і так важко переконати глейдерів вирушити до нори, а як вони довідаються, що ватажком стане зелений… Тільки не ображайся. Просто сиди собі тихо, гаразд? Ви з Терезою візьметеся до коду — без зайвого розголосу.

Томас і сам був радий посидіти тихо. Відшукати комп’ютер і набрати на ньому код здавалося більш ніж відповідальним завданням. Маючи на плечах всього лише оце одне завдання, він заледве притлумлював паніку.

— Як тебе послухати, то все легко, — промовив він нарешті, намагаючись бодай трішки прикрасити ситуацію. Ну, принаймні щоб так здавалося.