Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Переховування від слідства або суду – це вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення уникнути кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, нез’явлення без поважних причин до слідчого або суду тощо). Однак при цьому особа має бути відома органам слідства або суду, які повинні вести розшук злочинця, який переховується. Зазвичай це відбувається після винесення постанови про притягнення конкретної особи як обвинуваченого та оголошення її розшуку чи обрання запобіжного заходу.
Зупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину до дня, коли особа стала переховуватися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує свій перебіг (а не починається спочатку) із дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. З’явлення із зізнанням – це добровільне особисте з’явлення особи, яка переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства та суду. Затримання – це захід процесуального примусу, відповідно до якого особу на короткий строк поміщають до приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляють волі.
Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя перебувати під постійним страхом того, що в будь-який час, хоч скільки б його минуло з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної відповідальності. Тому в частинах 2 та 3 ст. 49 КК України передбачено, що особа, яка переховується від слідства або суду, в будь-якому разі звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину минуло не менше п’ятнадцяти років і 2) давність не було перервано вчиненням нового злочину – середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.
Якщо до закінчення зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 КК України строків особа вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значення. Він визнається юридично незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не береться до уваги. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину.
Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невеликої тяжкості, то перебіг давності за перший злочин не переривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостійно починає спливати строк давності щодо нового злочину невеликої тяжкості з дня його вчинення.
Додержання умов, передбачених у частинах 1–3 ст. 49 КК України, зазвичай є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Проте це правило містить два винятки: один факультативний, а другий обов’язковий.
Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчинення особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено довічне позбавлення волі, минув п’ятнадцятирічний строк давності, то питання про застосування давності розглядає суд, у якого є два варіанти його вирішення: 1) застосувати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати давність, у зв’язку з чим постановити обвинувальний вирок, а також призначити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний усе таки заслуговує на довічне позбавлення волі, він не може його призначити (ч. 4 ст. 49 КК України), а заміняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК України, за якою кваліфіковано злочин.
Обов’язковий виняток із загального правила про застосування строків давності полягає в тому, що давність не застосовується до осіб, які вчинили злочини проти миру і безпеки людства (планування, підготовка, розв’язання і ведення агресивної війни, порушення законів і звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид). Це положення відповідає міжнародним зобов’язанням України, яка 25 березня 1969 року ратифікувала Конвенцію ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», згідно з якою строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 року має для України обов’язкову силу. Законом України від 6 березня 2008 року ратифіковано Європейську Конвенцію 1974 року про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Відповідно до ст. 9 Конституції України положення міжнародних договорів є частиною національного законодавства України.
5.3. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності в контексті ідеї відновного правосуддя та проблемні аспекти прокурорської діяльності у цій сферіЗ огляду на новизну ідеї відновного правосуддя, а також на деякі інші обставини, юридично закріплених можливостей його широкого запровадження українському законодавству відомо небагато. По-перше, це звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності, а також, певною мірою, звільнення від покарання та звільнення від відбування призначеного покарання.
Рекомендації щодо запровадження в Україні відновних процедур у кримінальному судочинстві, як необхідної умови розвитку національної правової системи, містяться у відповідних міжнародно-правових документах, зокрема в Європейській конвенції про здійснення прав дітей (08.09.95), а також у відповідних Рекомендаціях Ради Європи:
№ R(85)11 щодо статусу жертви у межах системи кримінального права;
№ R(87)18 щодо спрощення структури системи кримінальної юстиції (правосуддя);
№ R(87)20 щодо реакції громадськості на підліткову злочинність;
№ R(87)21 щодо зменшення ступеню віктимізації і надання допомоги потерпілим;
№ R(92)16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів;
№ R(95)12 щодо структури управління системою кримінального правосуддя;
№ R(99)19 щодо принципів організації медіації у кримінальних справах.
У всіх цих документах наголошується на позитивному досвіді запровадження медіації як засобу позасудового врегулювання конфліктів та запобігання рецидиву, спрощення розгляду справ і уникнення певних труднощів у роботі системи кримінального правосуддя. Йдеться про законодавче визначення
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.», після закриття браузера.