Читати книгу - "Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік"

Одна з найважливіших речей в таких курсах – це, либонь, мати авторитетного наставника, який в будь-який момент може звеліти тобі йти налагоджувати контакт з іншими. Так я роздумував собі, йдучи до дівчат. Спиною я відчув погляд Кушвіка та інших і відчув легке тремтіння в ногах, коли відкривав свого рота.

– Привіт, давайте вип’ємо, – почав я. – Як ваш вечір сьогодні?

Три погляди вп’ялилися у мене, дівчата не послали мене, а ввічливо відповіли. На вигляд їм було років двадцять із чимось, красиво одягнені у світлі тони, одна з них у чорному топі з відкритими плечима. Одна була білявою, одна чорнявою, а третя мала східну зовнішність. Я запитав, чи вони звідси, і вони відповіли, що мешкають в Осло, самі з одного району і знайомі зі семи років. «Добре, – подумав я. – Дружба – це нагода поговорити про почуття».

– Почуття – хороша тема, – говорив Кушвік. – Варто уникати розмов про роботу, краще направити спілкування на більш емоційні теми.

Я сказав, що гарно мати таку тривалу дружбу. Тоді згадав, що важливим є гумор, і докинув якийсь жарт про нерозлучних подруг, сам засміявся. Вони перезирнулися між собою. Я все-таки не втримався і запитав, чим вони займаються. Вони розповіли багато цікавого з медичної сфери, наприклад, про те, що під різними типами анестезії пацієнтам сняться різні сни. Але їм це могло бути не так цікаво, як мені, тому я спробував елегантно змінити тему. Розмова про вплив різних наркотиків на історію поп-музики не викликала у дівчат великого ентузіазму. Я помітив, що найсимпатичніша з них не сказала ні слова, інші дві були доволі приємні. Як і писалося в різних інтернет-статтях про мистецтво пікапу. Тоді я дорікнув собі, що категоризую людей. Коли я нарешті закінчив розмову і пішов від них, то почувався виснажено. Але на даному етапі пройшло все не так вже й погано. Ніхто не розгнівався, не послав мене.

Коли я повернувся до столика з хлопцями, Кушвік розкритикував мене за те, що я й не намагався доторкнутися до якоїсь з дівчат. Це необхідно робити одразу зі знайомства, аби встановити контакт. Я зробив ще одну спробу і підійшов до дівчини за барною стійкою, запитавши, чи ми бува не бачилися раніше. Її подруга закотила очі, але сама дівчина відповіла привітно, сказавши, що я міг бачити її на рекламному плакаті бухгалтерської фірми, де вона працює. Мене вразило, що компанія використовує фотографії своїх реальних співробітників, а не бере картинки красунь із фотостоків.

– Отже, ти модель! Не дивно, що обличчя здалося мені знайомим.

Подруга знову закотила очі. Я ввічливо усміхнувся і відійшов від них. До доторків цього разу також не дійшло.

Поки мене не було на місці, двоє інших хлопців розмовляли з дамами, які тільки недавно прийшли. Ґейр розповів, що йому вдалося зронити фразу зі сексуальним підтекстом. Коли в однієї з дівчат трішки задерлася спідниця, він сказав: «Стривай, не потрібно так одразу роздягатися».

– Добре, цим ти натякнув, що наміри твої більше, ніж просто дружні, – похвалив Кушвік.

Двоє моїх співучасників курсів були вже трохи виснажені після багатьох годин теорії від Кушвіка за два дні поспіль, і довгої ночі в місті напередодні, з практичним відпрацюванням. Але вони були мотивовані і налаштовані серйозно, слухали все, що Кушвік їм говорив, і постійно робили нові спроби зав’язати розмову з дівчатами. Пізніше Кушвік поділився, що тієї ночі Ґейр таки пішов додому з дівчиною.

– До нас звертаються і незаймані, які часто отримують досвід першого поцілунку на практичних заняттях нашого курсу, – сказав він.

Другий хлопець, Ларс, приїхав до Осло спеціально заради курсів і поселився в готелі. Він не був настільки налаштованим затягти дівчину в ліжко, а просто хотів випробувати себе та навчитися розмовляти з дівчатами, «не напиваючись при цьому до чортиків».

Я же сам пішов додому близько дванадцятої, задоволений двома своїми спробами. Я відчував себе інакше, ніж зазвичай, можливо, тому, що немов помолодшав на десять років, та й зрештою я спробував щось схоже на флірт. Знайомитися з людьми, яких я вже ніколи не побачу. Це заряджало. Можливо, я отримав те відчуття впевненості, про яке так багато говорив Кушвік. Або, може, просто випив трохи забагато пива. Тоді я подумав про те, наскільки фальшивим я повинен був почуватися. Хіба чесно – видавати себе за пікапера, не будучи таким? Але ще важливіше: якби я справді хотів закадрити якусь із дівчат і застосував для цього всі доступні в арсеналі методи, чи не відчув би я тоді себе шахраєм? Чи стало б мені легше, якщо я мав би альтернативу взагалі ні з ким не фліртувати? У «Bjørungs» вечірка тривала, і всі, напевно, забули, що я був там. У такому п’яному хаосі, мабуть, мало хто задумується про етичну сторону, проте багато хто шукає ту справжність. Чи то справжню привабливість, чи справжній інтерес, чи справжнє кохання. Погляди шукали один одного, обережні і не надто репліки кидалися в різні боки, вуха намагалися розчути відповіді крізь гучну музику, а мозок намагався зрозуміти, які мотиви та почуття ховаються за словами.

Привабливість невизначеності

Навряд чи у світі знайдеться щось загадковіше за почуття інших. Особливо коли йдеться про романтичні почуття. З перших спроб наблизитися до протилежної статі ми чимдуж намагаємося правильно інтерпретувати всі потенційні сигнали, мову обраниці, її одяг, жести. Ми стоїмо перед дзеркалом і обираємо, що вдягнути, думаючи про те, що казати, а що ні, куди її запросити, чи сорочка не надто вульгарна. Швидко з’являються аналогії з війною та іграми: яка наша стратегія, який хід буде вдалим? Чи захищатиметься вона? Чи готова розкрити карти? Ситуація з такою нестачею інформації створює плідне середо­вище для ілюзій. Ми знаємо лише те, що говорить інша людина, а скільки ще всього залишається несказаним. Зрештою, одним із правил зваблення є уникати прямого зваблення. Тому нікому не хочеться першим говорити про почуття, запрошувати на побачення чи пропонувати стосунки. Однією з причин є те, що ми не хочемо звіряти власні почуття чи очікування, боячись осоромитися в разі поразки. Ніхто не хоче бути тим, хто все неправильно зрозумів і трактував дружбу та просту ввічливість іншого за щось більше. Є ще одна причина: коли ми одразу розкриваємо всі карти і прямим текстом кажемо те, що на думці, спілкування втрачає свою загадковість та романтику, адже невизначеність на початкових стадіях і робить його привабливим.

Майстри пікапу, як їх називають у США, звичайно, мають власний