Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

очистило атмосферу їхнього спілкування. Та як скерувати цей обмін, щоб використати його з Мурбеллою? «Мушу дозволити йому йти, як іде, доки шукатиму вихід».

Будуть повторення. З’являться нерозв’язні проблеми. Випробуванням стане вже й те, що практично кожне слово, сказане Мурбеллою, можна буде передбачити.

— Чому ви уникаєте цього випробуваного способу домінування над іншими тепер, коли ти кажеш, що вам потрібне це з Теґом? — спитала Мурбелла.

— Поневолення, його ти хочеш? — відбила удар Одраде.

Майже заплющивши очі, Мурбелла обміркувала сказане. «Чи вважала я чоловіків нашими рабами? Можливо. Я викликала у них періоди дикого й бездумного забуття, піднімала до вершин екстазу, про які вони й не мріяли. Мене навчили давати їм це, а тим самим підпорядковувати нашому контролю.

Аж до Дункана, що зробив це зі мною».

Одраде побачила, як Мурбелла примружила очі, і зрозуміла: у психіці цієї жінки є щось покручене і його складно виявити. «Дикість забігає туди, куди ми не можемо піти за нею слідом». Скидалося на те, що первісну чистоту Мурбелли назавжди заплямували, а потім цей знак закрили і замаскували навіть прикриття. У ній була жорстокість, яка спотворювала думки і вчинки. Шар за шаром і ще один шар…

— Ти боїшся того, що я можу зробити, — промовила Мурбелла.

— У твоїх словах є певна правда, — погодилася Одраде.

«Чесність і щирість стали тепер інструментами, які слід використовувати обережно й обмежено».

— Дункан. — Голос Мурбелли був рівним, з новими бене-ґессеритськими вміннями.

— Я боюся того, що ти з ним ділиш. Не дивує тебе, що Мати Настоятелька зізнається у страху?

— Я знаю про чесність і щирість. — Промовила ці слова, «чесність і щирість», так, що це викликало відразу.

— Превелебних Матерів навчають ніколи не відкидати власного «я». Нас вишколено не обтяжувати себе такою турботою про інших.

— І це все?

— Це сягає глибше та має й інші пасма. Бене Ґессерит позначає своїх Сестер на власний лад.

— Я знаю, що ти кажеш: вибирай або Дункана, або Сестринство. Знаю ваші хитрощі.

— А я думаю, ні.

— Є речі, яких я не зроблю!

— Кожен з нас обмежений своїм минулим. Я роблю свій вибір, роблю те, що мушу, бо моє минуле відрізняється від твого.

— Ви й далі мене навчатимете попри те, що я тільки-но сказала?

Одраде слухала це з найбільшою напругою, якої вимагали такі зустрічі з Мурбеллою. Кожне чуття вигострене, стежить за непромовленими фразами, повідомленнями, що зависли на краях слів, — наче війки, які хвилюються, тягнучись до контакту з небезпечним світом.

«Бене Ґессерит мусить змінити свої підходи та звичаї. І от та, що могла б повести нас назустріч змінам».

Беллонда була б нажахана цією перспективою. Багато Сестер відкинули б її. Але це воно.

Не дочекавшись відповіді Одраде, Мурбелла сказала:

— Навчена. Це належне слово?

— Кондиціонована. Так, імовірно, тобі звичніше.

— От чого ти насправді хочеш: об’єднати наші досвіди. Зробити мене достатньо схожою на вас, щоб ми могли вибудувати між собою взаємодовіру. Саме це й робить будь-яка освіта.

«Не грайся зі мною в ігри ерудитів, дівчино!»

— Ми пливемо в тому ж потоці, чи не так, Мурбелло?

Будь-яка аколітка третього рівня насторожилася б, почувши цей тон Матері Настоятельки. Мурбелла здавалася незворушною.

— От тільки його я не віддам.

— Рішення за тобою.

— А леді Джессіці ви дозволили вирішувати?

«Нарешті знайшовся вихід із цього глухого кута».

Дункан спонукав Мурбеллу вивчити життя Джессіки. «Сподівається завадити нашим планам!» Голограми його промов суворо проаналізовано.

— Цікава особистість, — сказала Одраде.

— Кохання! Після всього вашого навчання і кондиціонування!

— Ти не вважаєш її поведінку зрадою?

— Аж ніяк!

«А тепер делікатно».

— Та глянь на наслідки: Квізац Хадерах… і цей її внук, Тиран! — «Аргумент, близький Беллондиному серцю».

— Золотий Шлях, — сказала Мурбелла. — Виживання людства.

— Голодні Часи і Розсіяння.

«Ти стежиш за цим, Белл? Байдуже. Простежиш».

— Всечесні Матрони! — вигукнула Мурбелла.

— І все через Джессіку? — спитала Одраде. — Але Джессіка повернулася на лоно Сестринства і дожила віку на Каладані.

— Учителькою аколіток!

— А також прикладом для них. Бачиш, що трапляється, коли нам опиратися? — «Опирайся нам, Мурбелло! Зроби це спритніше, ніж Джессіка».

— Часом ви викликаєте у мене відразу! — Природна чесність змусила її додати: — Та знаєш, я хочу того, що ви маєте.

«Що ми маємо».

Одраде згадала своє перше зіткнення з привабами Бене Ґессерит. Кожна часточка тіла доведена до найвищої бездоганності, чуття вигострені, щоб виявити найдрібніші деталі, м’язи натреновані, щоб діяти з чудовою точністю. У Всечесних Матрон ці здібності могли тільки здобути новий вимір, посилившись завдяки тілесній швидкості.

— Ти знову скидаєш це на мене, — сказала Мурбелла. — Намагаєшся змусити мене вибирати, хоча вже знаєш від­повідь.

Одраде зберігала мовчання. Це була форма суперечки, яку вдосконалили ще древні єзуїти. Багатопотоковість накладала схеми диспуту одна на одну. Хай Мурбелла переконає сама себе. Достатньо найлегших спонук. Дамо їй дрібні виправдання, які вона може збільшити.

«Та тримайся міцно, Мурбелло, кохай Дункана!»

— Дуже спритно з вашого боку постійно демонструвати переваги Сестринства, — промовила Мурбелла.

— Ми не стійка кафетерію!

На Мурбеллиних вустах з’явилася безтурботна усмішка.

— Візьму одну таку, одну отаку, а думаю, що попрошу ще й цю кремову штучку.

Одраде сподобалася ця метафора, але всюдисущі спостерігачі мали власні апетити.

— Така дієта може тебе вбити.

— Але ж ваші пропозиції здаються мені такими привабливими. Голос! Що за чудову річ ви наготували. Маю цей прекрасний інструмент у власній горлянці, а ви можете навчити мене досконало на ньому грати.

— І ось ти вже концертмейстер.

— Хочу мати вашу здібність впливати на людей довкола себе!

— З якою метою, Мурбелло? Для чиїх цілей?

— Якщо їстиму те, що ти їси, чи вирощу в собі твій різновид твердості: пласталь зовні, а всередині ще твердіша?

— Бачиш мене такою?

— Шеф-кухар на моєму бенкеті! І мушу з’їсти все, що ти принесеш, для свого і твого блага.

Це звучало майже маніакально. Дивна особистість. Інколи здавалася найнещаснішою з жінок, металася по своєму помешканню, наче звір у клітці. Цей шалений вираз очей, оранжеві цятки на рогівці… от як зараз.

— Ти й далі відмовляєшся попрацювати над Скителі?

— Нехай це зробить Шіана.

— Ти її навчатимеш?

— І вона використає