Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Сафаров ввалюється в кабінет, коли дівчина приходить до тями. Просто обіймає мене за шию. За розміреним диханням я розумію, що Еля заснула.

— Знайшлася пропажа? — запитує Марат весело.

— Тшшш.

Прикладаю палець до губ, щоб не розбудив мені Елю. Вона перехвилювалася, втомилася. Зараз їй потрібно відпочити. Акуратно переношу дівчину на диван.

Опускаю повільно, немов міну тримаю. Зайвий рух — і все даремно. А мені не хочеться, щоб вона прокинулася.

Знаходжу в шафі плед, накидаю на дівчину. Вона усміхається крізь сон, підкладає долоньки під щоку. Милота.

Я виходжу з кабінету, акуратно прикриваю за собою двері. Розвертаюся до друга.

— Ніколи тебе таким закоханим не бачив, — Марат усміхається. — М’яким стаєш, Даміре?

— Подивлюся на тебе, коли в тебе своя дружина з’явиться, Сафаров.

— Еля загубилася чи як?

— Її «загубили», — вимовляю, ледь стримуючи новий напад гніву. — На відео я бачив бус, що виїжджав. Пробий усю інформацію.

Я переказую Сафарову головне, що трапилося. Він стає похмурим і киває. Я хочу отримати все, що можна на цього мерзотника, який вирішив погрожувати беззахисній дівчині.

— Я займуся цим, — обіцяє Марат. — Я негайно…

— Ні, нехай твої хлопці цим займуться. Я хочу, щоб ти особисто охороняв Елю, поки я відлучуся. Головою за неї відповідаєш.

— Як і завжди. А ти куди зібрався?

— Поїду в гості до тещі. Розмова є.