Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

— Що на нас чекає у Пустелях?

Погляд затуманився. Перед очима постала велика сучасна для механіків кругла зала. Вишукані меблі. Великий круглий стіл посеред зали. Кілька людей — не лише Освіль, а й пара нових облич. Однак вони всі також сиділи за столом. 

— То яка ваша пропозиція? Політична партія, — Марелій з видіння нічим не відрізнявся за поведінкою, — звучить смішно. Ми не матимемо жодного впливу на твою країну. А всі інші одразу активують шпигунів. Бігот висуне претензії на нас, Істрадель — на Кору, Ларданія на відьму, а Міракорій захоче назад Мірту. Якщо твоя ідея обʼєднати всіх проти Механікоса, тоді так, це вдала ідея. Але я не для того їхав аж сюди, аби повернутись прямісінько в Центр.

— Тоді, можливо, ти маєш якийсь інший варіант? — спитав президент, задумливо проводячи рукою по підборіддю. 

Марелій, посміхнувшись, відхилився на спинку стільця.

— Те, що і завжди. Просвітлення. Розповсюдження інформації. Заклик і заохочення людей до створення, а не руйнування. Тоді це матиме шанс. Коли-небудь. 

Президент задумливо кивнув.

— А що, якщо до цього ми ще… — почав він, та решти Джост не почув: видіння розсіялось. 

Всі погляди у реальності були спрямовані на нього. Мірта тримала чоловіка за руку. Її очі виказували скоріше стурбованість за Джоста, аніж переживання щодо їхнього майбутнього. Еріків погляд не виражав нічого, окрім цікавості. Кора навпроти нього розглядала Джоста, зацікавлена його здібностями. Елайза поряд жувала горішки, чекаючи, коли чоловік нарешті щось скаже.

— Ти будеш тією ще скабкою в задові Освіля, — потягнув Джост, та після, на його губах повільно зʼявилась усмішка. Чоловік обійняв Мірту й притиснув до себе, все ще не вірячи: вони змогли. Їм вдалося. — Жодної пастки. Все, як він і обіцяв. Ми будемо працювати над встановленням миру. 

Марелій пирхнув, відпиваючи трохи води зі свого стакана.

— Так і бачу себе спецагентом секретної служби.

Вагон вибухнув сміхом. Напруга, що супроводжувала їх всю подорож, нарешті пішла. Вони вільні. І хоч всі ще переймались через майбутнє, тепер це було скоріше хвилювання перед чимось новим. 

— До речі, з днем народження, Коро, — сказав Грег по іншу сторону від неї. Дівчина подивилась на нього здивовано, а потім посміхнулась. З усіма останніми подіями Кора взагалі забула про наближення свята, та й було зовсім не до нього. Однак, почувши Грега, Мірта взяла справу у свої руки, вітаючи дівчину з днем народження. 

— Нехай це і буде наш святковий стіл, — додала скромно Елайза, і, знайшовши ще кілька смаколиків за барною стійкою, додала їх до вже наявних. 

— То скільки тобі років? — запитав Джост.

— Вісімнадцять, — відповіла дівчина, не помічаючи посмішки, яку Марелій кинув Еріку.