Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Дорожня сумка, яку дівчина завжди носила з собою, висіла на стільці. Чоловік зазирнув у неї – альбом і олівці були на місці. В якусь мить, у нього виникло бажання заглянути в цей альбом. Поглянути, які ж сни мучили дружину, за час його відсутності. Та чомусь, чоловік так і не наважився відкрити його. Боявся, що побачить там щось таке, до чого буде не готовий. Тому, просто поклав альбом на місце.

Імператор ще раз пробігся поглядом по кімнаті, зупинившись на настінному малюнку гір. Згадав той день, коли разом із Мирою був у місці, що довгі роки належало лиш їй одній. Воно було її захистом від всього того зла, яке її оточувало у стінах рідного дому. Драган пригадав ту красу, якою дівчина поділилася з ним. А потім і той день, коли він вперше цілував її по справжньому, затискаючи у своїх обіймах та відчуваючи її п’янкий аромат.  Тоді Мира була такою ніжною і відкритою. Вона була справжньою. Весь цей час вона була поруч із ним істинною, не приховуючи своїх почуттів. Навіть сьогодні, намагаючись виглядати стриманою, вона так і не змогла приховати своїх справжніх емоцій. Драган бачив, як вона раділа, побачивши його і як засмутилася, коли він повів себе холодно та відсторонено. А в кабінеті, він одразу звернув увагу, що очі дівчини були мокрими та червоними від сліз. Однак, його гнів був сильнішим за співчуття.  На той момент йому було вкрай важливим дізнатися всю правду. Почути її з уст самої Мири.

Зрозумівши, що дружини в кімнаті немає, Драган вже збирався виходити. Та його погляд на мить зупинився на іншому малюнку. Берег моря, скелі і схід сонця. Ще одне місце, де Мира почувалася захищеною. Цікаво, чи зможе вона відкрити для нього і цю свою таємницю. З цими думками, імператор вийшов зі спальні. Тепер він повинен був знайти свою дружину. Адже, біль який відчув у грудях так і не минув. І це могло значити лише одне – з Мирою точно щось трапилося. 

На кухні було гучно. Дівчата, на чолі з Неолою, працювали не покладаючи рук. Воно і не дивно. Стільки гостей сьогодні зібралося в замку. Готувати треба було у десятки разів більше ніж зазвичай. Та для Неоли така ситуація була лише за щастя. Жінка любила працювати. А запах їжі та такий жвавий рух на кухні приносив їй особливе задоволення.

- Католіна! Скільки разів я тобі говорила, що таке смаження м’яса нікуди не годиться! Ти ж готуєш не для свиней в хліву, а для гостей та вельможних панів.  – Неола сварила одну із дівчат.  

- Та нічого йому не бракує. – Католіна у відповідь лиш закотила очі та помахала головою.

По кухні пройшовся сміх інших дівчат. Всі, хто працював з Неолою, знали, що жінка дуже прискіпливо ставилася до всього, що стосувалось приготування їжі. І її сварливі викрики не варто було сприймати близько до серця. Достатньо було лишень кивати головою в знак згоди. 

Двері з надвору відчинилися, запускаючи в приміщення холодний вітер. На порозі з’явився старий конюх Боб. Чоловік часто полюбляв, після тяжкої роботи заходити на кухню. Атмосфера тут була особливою – теплою та затишною.

- Зачиняй двері! – Прокричала чоловікові Неола. – Принесли його нечестиві. – Бурмотіла собі під ніс жінка, зникаючи за дверима комори.    

- Що з нею сьогодні? – Боб кивнув у бік жінки.

- Не звертай уваги. – Посміхаючись промовила одна із кухарок – Джені. – Ти ж знаєш Неолу, як тільки на її плечі випадає багато роботи, вона відразу стає нервовою та невгамовною. Ти краще сідай. В ногах правди немає.

Чоловік навіть не намагався сперечатися. Покірно сів за стіл, де жінки одразу ж поставили перед ним миску з гарячим супом та запашним, свіжим хлібом.

- Давно ти до нас не заходив. – Джені обперлась на стіл та пильно подивилася на старого. – Неола все питала за тобою.

-  Нічого тут вигадувати. Ні про кого я не питала. – Жінка вийшла з комори, тримаючи в руках корзину з фруктами.

По кухні знову пролунав дзвінкий жіночий сміх. Всі знали, як Неола і Боб ставилися один до одного. За стосунками між цими двома вже давно спостерігали майже всі мешканці замку.

На слова жінки Джені лиш знизала плечима та знову взялася до роботи.

- А то, не питала. – Сказала вона одній із жінок. – Тільки й мови було, що про одного Боба.

Почувши це, Неола хотіла насварити Джені, та вона і слова не встигла промовити, як на порозі кухні з’явився сам імператор. З появою Драгана всі вмить стихли та привітавши володаря поклоном, продовжили виконувати свою роботу у цілковитій тиші.

Чоловік пильно оглянув кухню, та зупинив свій погляд на Неолі.

- Я шукаю імператрицю. – Голос звучав спокійно. – В покоях її не було. – Драган намагався не видавати хвилювання, яке все більше і більше наростала всередині.

- Пане, Мира… - На мить Неола затихла. - Нашу пані я бачила лиш перед обідом. Вона була на кухні і роздавала розпорядження, ще до Вашого приїзду. Після, пані не спускалась до низу.

Зрозумівши, що його дружини тут не має, Драган вже розвернувся, збираючись вийти геть. Та позаду відчинилися двері, і знадвору до кухні зайшов юнак, що працював на конюшнях разом із Бобом. З його волосся, по обличчю стікала вода, а одяг був мокрим від дощу.

- Ось Ви де. – Хлопчина, не помітивши імператора, підійшов до Боба. Він був вкрай стривоженим. – Я щойно був в стайнях. Як завжди оглядав коней, перед тим, як йти на вечерю. Перевіряв, чи все добре.