Читати книгу - "Учень убивці"

168
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 126
Перейти на сторінку:
встромили ножа.

Я з гарчанням ще сильніше вчепився в ногу. Інші собаки теж прокинулись і зайшлися гавкотом, а коні били копитами у своїх стійлах. «Хлопчику! Хлопчику!» — кликав я на допомогу. Я відчував, що він поряд, але він не йшов. Нападник кóпнув мене, та я не відпускав. Барріч лежав на соломі. Я відчув, як пахне його кров. Він не рухався. Я почув, як стара Лисиця билася об двері нагорі, марно намагаючись дістатися до свого господаря. Нападник завдавав мені ударів ножем. Я востаннє покликав Хлопчика і більше не міг тримати нападника за ногу. Він кóпнув мене, і я вдарився об стінку стійла. Я захлинався кров’ю і почув, як хтось біжить у темряві. В мене все боліло. Я пригорнувся до Барріча і вткнувся носом в його руку. Він не рухався. Я почув голоси і побачив світло ліхтаря, яке наближалося…

Я прокинувся на темному схилі пагорба і так сильно стиснув палицю, що мої руки оніміли. Мені довго здавалося, що це був сон. Я постійно відчував той ніж між ребрами і смак крові. Ці спогади постійно повторювалися, як приспів якоїсь страшної пісні: протяг, чобіт, смак власної крові та крові мого ворога. Я намагався зрозуміти, що ж таке бачив Ковалик. Хтось із ножем чатував на Барріча нагорі в його кімнаті. Барріч загинув, а Ковалик відчував запах крові…

Я стояв, збираючись з думками. Відчував тепло від присутності Ковалика у своїй свідомості. Слабко, та відчував. Намагався обережно проникнути в його свідомість, але потім збагнув, як йому було важко звернути на себе увагу. «Заспокойся. Я йду». Мені було холодно, і в мене тремтіли коліна, але вся спина спітніла. Я намагався вирішити, що робити, й пішов униз на дорогу. Це був невеликий шлях, яким ходили мандрівні торговці. Я знав, що він перетинається з прибережною дорогою. Треба її знайти й дістатися додому. Якщо Еда зі мною, то я повернуся вчасно, щоб допомогти Баррічу та Ковалику.

Я йшов, вирішивши не бігти. Впевненою ходою дістануся замку швидше, аніж якщо летітиму в темряві. Ніч була зоряною, а мій шлях пролягав прямо. Однієї миті я зрозумів, що втратив свій шанс довести, що володію Скіллом. Я марно вкладав у це свій час та зусилля і терпів знущання. Але я не міг сидіти отут і чекати цілий день, поки Гален спробує зв’язатися зі мною. Щоб відкрити свої думки на випадок, якщо Гален захоче торкнутися мене Скіллом, треба припинити слабкий зв’язок з Коваликом, а я не міг. Ковалик з Баррічем для мене були набагато важливішими за Скілл.

Я намагався зрозуміти, хто міг так ненавидіти Барріча, щоб убити, ще й біля його кімнати. Я почав ретельно збирати факти, наче для доповіді Чейду. Ця людина точно знала, де він живе, тому це зовсім не через якусь випадкову образу у баккіпській таверні. У вбивці був ніж, тому його не просто хотіли побити. Ніж був гострий, і нападник непогано ним володів. Я знову почав пригадувати сон.

Зібравши факти, я почав обережно робити припущення. Вбивця добре знав звички Барріча і мав таку сильну образу на нього, що був готовий вбити його. Я раптом сповільнив кроки: чому Ковалик нічого не знав про людину, яка була нагорі? Чому Лисиця не гавкала крізь двері? Якщо людина пройшла повз собак на їхній території, то вона вміє добре маскуватися.

Гален.

Ні. Я лише хотів думати на Галена, але не поспішав з висновками. Гален знав, що не міг упоратися з Баррічем, навіть з ножем у темряві, коли Барріч був напідпитку і не очікував нападу. Ні. У Галена могло бути таке бажання, але він не міг цього зробити власноруч.

Міг когось підіслати? Я обмірковував таку можливість і зрозумів, що не знаю таких людей. Треба подумати ще: Барріч був досить нервовою людиною. З Галеном вони посварилися недавно, але він був не єдиним його ворогом. Я перебирав факти, намагаючись дійти певного висновку. Але в мене не було на чому будувати припущення.

Врешті-решт я дійшов до струмка і трішки попив, а потім вирушив далі. Ліс густішав, і місяць майже сховався за деревами вздовж дороги. Я не обертався й рухався вперед, аж доки стежка не привела мене до прибережної дороги, як струмок приводить до річки. Я пішов на південь, а ширша дорога блищала в місячному сяйві, як срібло.

Я йшов усю ніч і думав. Коли краєвид почав знову набувати кольору від перших світанкових променів, я був страшенно виснаженим, та все одно рухався вперед. Моя тривога була тягарем, якого я не міг покинути. Я хапався за тоненьку ниточку тепла, яка свідчила про те, що Ковалик живий, і думав про Барріча. Я не знав, наскільки сильно його поранено. Ковалик чув запах крові, а отже, нападник встиг завдати удару. А падіння зі приступок? Я намагався прогнати тривогу; ніколи б не подумав, що Барріча можуть поранити таким чином, і не міг уявити, як почуватимусь, коли таке станеться. Я не знав, як назвати це почуття. «Просто порожнеча. Виснажлива порожнеча», — подумав я.

Я трохи поїв і набрав води в бурдюк. Трохи пізніше зранку небо захмарилось і почав накрапати дощик. Але після обіду небо раптово прояснилося. Я йшов далі, сподіваючись, що когось зустріну. Але нікого не було. Ближче до вечора дорога повернула до скель. Я побачив невелику бухту і те, що залишилось від Форджа. Тут стояла моторошна тиша. З бовдурів не йшов дим, а в бухті не було жодного суденця. Я знав, що мій шлях пролягає через Фордж. Я був не в захваті, але тепла ниточка, на якій трималося життя Ковалика, підганяла мене.

Я підняв голову, почувши тупіт ніг по камінню. Мене врятувала лише реакція, набута під час довгого навчання з Год. Я розмахнувся києм по колу й розбив щелепу тому, хто був позаду. Інші троє відскочили. Вони всі були «перековані» й порожні, мов камінь. Той, якого я вдарив, крутився по землі й волав. Але на нього ніхто не звертав уваги, окрім мене. Я швидко вдарив його по спині. Він заволав ще голосніше і почав гатити кулаками об землю. Навіть у такому становищі я здивувався. Я знав, що завжди варто повністю знешкоджувати ворога, але ніколи б не вдарив навіть собаку, який буде гавкати на мене, так, як вдарив того чоловіка. Проте боротьба з «перекованими» нагадувала битву з привидами; я не відчував їхньої присутності та їхнього болю. Не було жодних

1 ... 85 86 87 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень убивці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учень убивці"