Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

них кімнати, а навіть якби й була, то вона все одно не залишилася б із ними під одним дахом. Вона ненавиділа своїх батьків. І мала на те вагому причину. Бренда знала, що Джес зґвалтував власний батько, десь через тиждень після того, як тій виповнилось п’ятнадцять. Мати знала, що відбувається, але нічого не робила. Коли Джесмін, уся в сльозах, прибігла до неї, матуся лиш сказала:

— Тобі нема чого хвилюватися, йому вже відрізали яйця.

Джесмін вийшла заміж за Мітча Робішо, аби втекти від них, і тепер — троє чоловіків, четверо дітей і вісім років по тому — вона сама по собі. Живе на допомогу з безробіття, хоч і працює шістнадцять годин на тиждень у «Рол Ераунд»: видає скейти та дає решту тим, хто хоче пограти у відеоавтомати, що приймають лише спеціальні жетони. Їй дозволяють приводити меншеньких. Делайт[149] спить в офісі, а Труз[150], якому тільки три, вештається залом із гральними автоматами, підтягуючи підгузки. Він не влазить в особливо великі халепи, хоч минулого року в нього були воші, тому двом жінкам довелося підстригти його під нуль. Як же він волав.

— Після того як я сплатила кредитну заборгованість, залишилося десь шістсот баксів, — каже Бренда. — Ну добре, чотириста баксів, якщо враховувати ренту, але я не враховую — оплачу її кредиткою. Ми могли б зупинитися в «Ред Руф», подивилися б «Хоум Бокс»[151]. Це безкоштовно. Ми можемо взяти в ресторані їжу з собою, а діти поплавали б у басейні. Як тобі таке?

Позад неї лунають крики. Бренда підвищує голос і кричить:

— Фредді, припини дражнити сестру та поклади це на місце!

А тоді, Боже ж ти мій, їхні сварки будять дитину. Або ж Фрідом наклала в підгузки та прокинулася сама. Фрідом постійно накладає в підгузки. Бренді здається, що срати — це головне покликання Фрі. Уся в батька.

— Я вважаю… — каже Джесмін, розтягуючи вважаю на чотири склади. Може, навіть на п’ять.

— Ну ж бо, дівчинко! Автомобільне турне! Врубайся вже! Сядемо на автобус до Джетпорта та орендуємо фургон. Лише триста миль. За якихось чотири години ми вже будемо там. Те дівчисько сказало, що діти можуть дивитися в машині DVD. «Русалоньку» та інші гарні штуки.

— Може, мені й вдасться витягнути з мами трохи державних грошей, перш ніж вони всі закінчаться, — замислено каже Джесмін. Її брат загинув минулого року в Афганістані. Нарвався на СВП[152]. Її батьки отримали за це вісімнадцять тисяч. Мама пообіцяла дати їй трохи, однак робила це, коли старий був далеко від телефону. Звісно, гроші могли вже закінчитися. Ймовірно, так воно і є. Містер Трахаю-П’ятнадцятирічних купив собі «рисову ракету»[153] фірми «ЯМАХА», але що людина в його віці робитиме з такою штукенцією, Джесмін навіть не уявляла. А ще вона знала, що такі речі, як державні гроші, — то лише міраж. Це те, про що вони обидві знали. Щоразу, коли ти бачиш щось красиве, хтось вмикає дощ. Красиві речі завжди блякнуть.

— Ну ж бо, — повторює Бренда. Вона просто закохалася в ідею завантажити до фургона дітей та свою найкращу (свою єдину) подругу ще зі старшої школи, яка врешті-решт оселилася через місто від неї. Вони вдвох, семеро дітей між ними, купа бридких чоловіків у дзеркалі заднього огляду, але й нагоди трохи розважитися вони не пропустять.

Вона чує глухий стук. Фредді починає кричати. Ґлорі[154] вдарила його в око фігуркою.

— Ґлорі, ану припини, бо я в тебе це заберу! — кричить Бренда.

— Він не хотів віддавати мою «Суперкрихітку» [155]! — горлає у відповідь Ґлорі й починає плакати. Тепер усі вони плачуть — Фредді, Ґлорі та Фрідом[156], — і на мить абсолютна сірість заповзає у свідомість Бренди. Останнім часом вона бачила багато цієї сірості. Ось вони в трикімнатній квартирі триповерхового будинку, взагалі без чоловіка (Тім, останній у її житті, чухнув із півроку тому), живуть переважно на локшині, пепсі та тому дешевому морозиві, що продають у «Волмарті»; без кондиціонера; без кабельного телебачення; вона працювала в магазині «Квік-Флеш», але компанія збанкрутувала, магазин став частиною мережі «Он зе Ран», і менеджер найняв якогось Тако Пако виконувати її роботу, бо Тако Пако може працювати дванадцять-чотирнадцять годин на день. Тако Пако носить на голові бандану та маленькі бридкі вуса над верхньою губою, а ще він ніколи не завагітніє. Робота Тако Пако — робити дівчат вагітними. Вони западають на його вуса, а потім — бац! — смужка на тесті з аптеки стає синьою, і ось з’являється іще один хахаль, у комплект до попередніх.

У Бренди є особистий досвід-іще-не-одного-хахаля. Вона розповідає людям, що знає, хто батько Фредді, але насправді це не так: у неї було кілька п’яних нічок, коли вони всі гарно виглядали… та й по правді, як вона має шукати роботу? У неї діти. Що вона має робити? Залишити Фредді глядіти Ґлорі та потягти Фрідом на кляту співбесіду? Авжеж, це спрацює. Та й хіба їй щось світить, окрім як дівчини на касі для автомобілістів у «Маку» або «Бургер Кінгу»? В Портленді є кілька стрип-клубів, але такі жирухи, як вона, не отримують там роботи, а інші місця збанкрутували.

Вона нагадує собі, що виграла в лотерею. Вона нагадує собі, що сьогодні вночі вони можуть опинитися вдвох у кімнаті з кондиціонером у «Ред Руфі», навіть утрьох! Чому б ні? Усе іде на краще!

— Бренні? — голос подруги переповнений сумнівами, як ніколи. — Ти це серйозно?

— Ага, — підтверджує вона. — Ну ж бо, я наполягаю. Чікса з «Гертца» каже, що фургон червоний. — Вона понижує свій голос і додає: — Твій щасливий колір.

— Ти оплатила борги по кредитці онлайн? Як тобі це вдалося? — Минулого місяця Фредді та Ґлорі побилися і скинули ноутбук Бренди з ліжка. Він упав на підлогу та зламався.

— Я використала бібліотечний комп, — мовила вона так, як тоді, коли росла в Марс Гіллі: блібблітечний. — Я мала трохи зачекати, перш ніж всістися за нього, але це було того варте. Він безкоштовний. То що скажеш?

— Мабуть, ми могли б узяти пляшечку «Алленса», — говорить подруга. Джесмін любить пити це кавове бренді «Алленс», коли може його дістати. По правді, Джесмін любить абсолютно все, коли може це дістати.

— Звісно, — каже Бренда. — І пляшку «Оранж Драйвера» для мене. Але я не хочу пити