Читати книгу - "Мiстер Мерседес"

сестру, що була турботною і спричиняла турботи. Він думає про тих, котрі полягли біля Міського Центру, особливо про ту жінку та її немовля.

Коли його висували на детектива, його ментором був парубок на ім’я Френк Следж. Ходжес сприймав його як старого чоловіка, але Следж був тоді на п’ятнадцять років молодшим за теперішнього Ходжеса. «Щоб я ніколи не чув, аби ти називав їх жертвами, — казав йому Следж. — Таке лайно строго для засранців і тих, у кого нутро вигоріло вщент. Пам’ятай їхні імена. Називай їх за їхніми іменами».

«Креї, — думає він. — Їхнє прізвище було Крей. Дженіс і Патриша».

Джейні обіймає його. Коли вона говорить, її дихання лоскоче йому вухо, від чого в нього мурашки по тілу й напіверекція.

— Коли це скінчиться, я збираюся повернутись до Каліфорнії. Я не можу тут залишатися. Я думаю про тебе якнайкраще, Білле, і якби я залишилася тут, я, мабуть, у тебе закохалася б, але я не збираюся цього робити. Мені потрібно розпочати все наново.

— Я розумію, — Ходжес відсторонюється, тримаючи її руками за плечі так, щоб мати змогу знову бачити її обличчя. Це красиве обличчя, але сьогодні воно виглядає на її вік. — Усе гаразд.

Вона знову заривається в свою сумочку, цього разу по «Клінекс». Просушивши собі очі, вона каже:

— Ти підкорив одне серце сьогодні.

— Га?.. — Потім він здогадується. — Холлі?

— Вона вважає тебе чудесним. Так вона мені сказала.

— Вона нагадує мені Олівію. Говорити з нею — це ніби отримати другий шанс.

— Щоб виправити зроблене тоді?

— Йо.

Джейні морщить до нього носа й посміхається: «Йо».

— 14 —

Після полудня того дня Брейді вирушає на закупи. Він бере «Хонду» покійної Дебори Енн, бо ця машина хетчбек[273]. І тим не менше, одна з покупок ледве вміщується ззаду. Він думає, чи не заїхати по дорозі додому до «Швидкісної пошти», перевірити, чи не прийшов замовлений ним під своїм псевдонімом Ралф Джонс «Ховрах-геть», але все те здається тепер таким, ніби було тисячу років тому, тож який сенс? Та частина його життя закінчилась. Скоро й решта також закінчиться, і яке ж то полегшення.

Він притуляє найбільшу зі своїх покупок до стіни гаража. Потім заходить у дім і, після короткої затримки в кухні, щоби принюхатися (ані сліду запаху гниття, принаймні поки що ні), спускається до свого командно-контрольного центру. Він промовляє магічне слово, яким вмикається батарея його комп’ютерів, але то лише за звичкою. Він не прагне прослизнути під «Блакитну Парасольку Деббі», бо не має більше чого сказати жирному екс-копу. Та частина його життя також закінчилася. Він дивиться собі на годинник, бачить, що вже третя тридцять дня, і вираховує, що жирному екс-копу залишилося жити ще приблизно двадцять годин.

«Якщо ти її дійсно їбеш, детективе Ходжес, — думає Брейді, — краще тобі замочити свій кінець, поки ти все ще його маєш».

Він відмикає замок на дверях комори та входить до сухого й дещо масного запаху саморобної пластикової вибухівки. Він озирає заповнені пластидом взуттєві коробки й вибирає ту, що в ній були колись прогулянкові туфлі «Мефісто»[274], які зараз у нього на ногах — лише минулого року мати подарувала їх йому на Різдво. З полиці, що розташована вище, він висуває коробку з мобільними телефонами. Узявши одну коробку зрив-глею й один з телефонів, він несе їх до столу, що стоїть у центрі приміщення, і починає працювати: кладе телефон у коробку й під’єднує його до простого детонатора, що живиться від батарейок АА. Він вмикає телефон, аби перевірити, що той працює, потім вимикає його знову. Шанси на те, що хтось помилково набере номер цього одноразового телефону й висадить до небес його командно-контрольний центр, мінімальні, але навіщо ризикувати? Шанси на те, що його мати знайде отруєне м’ясо та зготує його собі на обід також були невисокими, а бач, як воно обернулося.

Ні, це маля залишиться вимкнутим до десятої двадцяти завтрашнього ранку. Саме тоді Брейді прогуляється на парковку поза Похоронним салоном Соумса. Якщо там хтось буде, Брейді скаже, що хотів через парковку скоротити собі шлях до автобусної зупинки на сусідній вулиці (яка, між іншим, там дійсно є; він перевірив це на «МепКвесті»[275]). Але насправді він нікого там не очікує. Усі вони будуть усередині на меморіальній службі. Ридатимуть досхочу.

За допомогою Речі Другої він відкриє машину жирного екс-копа й покладе цю взуттєву коробку на підлогу поза водійським сидінням. Знову замкне його «Тойоту» і повернеться до власної машини. Чекатиме. Побачить, як той проїде повз нього. Дозволить йому досягти наступного перехрестя, де Брейді вже матиме певність, що він, Брейді, перебуватиме в безпеці від вибухових осколків. І тоді…

— Ба-бах, — оголошує Брейді. — Їм знадобиться інша взуттєва коробка, щоб його поховати.

Це доволі кумедно, і він сміється, ідучи назад до комори по свій самогубчий жилет. Решту цього дня він проведе розбираючи його. Брейді більше не потрібен цей жилет.

Він має кращу ідею.

— 15 —

Середа, 2 червня 2010 року, теплий і безхмарний день. Нехай, згідно з календарем, усе ще триває весна, нехай у місцевих школах усе ще йдуть заняття, але ці речі не відміняють того факту, що це чудовий літній день у самому серці Америки[276].

Білл Ходжес — упакований у костюм, але поки що розкошуючи без краватки — сидить у своєму кабінеті, переглядаючи список крадіжок із машин, який Марло Еверет надіслала йому факсом. Він роздрукував собі мапу міста, і тепер відзначає червоними цятками місце кожної крадіжки. Він вбачає, що попереду в нього натруджені підошви, можливо, походити доведеться чимало, якщо комп’ютер Олівії нічого не подарує, проте існує певна ймовірність, що дехто з хазяїв обчищених машин згадають якийсь однаковий автомобіль. Тому що Містер Мерседес мусив стежити за хазяями вибраних ним машин. Ходжес щодо цього не має сумніву. Він мусив упевнитися, що вони пішли, перш ніж використовувати свій пристрій для відкривання машини.

«Він стежив за ними так само, як був стежив за мною», — думає Ходжес.

Це викресає щось у нього в голові — миттєву іскру якоїсь асоціації, і то яскраву, але та згасає раніше, ніж він встигає побачити, що вона висвітлює. Та з цим усе гаразд; якщо там дійсно щось мається, воно повернеться. А тим часом він продовжує звіряти адреси й ставити червоні позначки.