Читати книгу - "Прерія"

Володаря Життя, його серце стане серцем сіу.

— Еге! Таке почуття було б небезпечним товаришем для білого, що збирається в останню мандрівку! — пробурмотів старий по-англійському. — Це не те, чого вчили добрі моравські брати на радах делаварів, і не те, що так часто проповідують блідолицим у їхніх поселеннях, хоч, на сором усій білій расі, самі вони не дотримують своїх заповідей. Пауні, я люблю тебе; але я християнин і не можу переказати таких слів.

— Якщо мій батько боїться, що тетони почують його, хай він тихенько шепне ці слова нашим старійшинам.

— Щодо ганебного страху, молодий воїне, то його в блідолицьому не більше, ніж у червоношкірому. Ваконда вчить нас любити життя, яким нас обдарував; але любити так, як мужчини люблять свої мисливські угіддя, своїх собак і свої карабіни, а не з тою нестямністю, з якою мати кохає своє дитя. Володареві Життя не доведеться вигукувати моє ім'я двічі, коли він мене кликатиме. Я готовий озватись і сьогодні, й завтра, — будь-коли, якщо на те буде його воля. Але що таке воїн, який не дотримує своїх звичаїв? А мої звичаї забороняють мені переказати твої слова.

Вождь зробив величний жест, погоджуючись; однак здавалося, ніби довір'я, що так раптово прокинулось у ньому, от-от згасне. Але серце старого надто схвилювали спогади, що так довго дрімали, проте ще були живі, й він не міг отак урвати цю розмову. Він трохи подумав, а тоді, печально зирнувши на свого молодого товариша, повів далі:

— Кожного воїна треба оцінювати за його силами. Я сказав своєму синові, чого я не можу зробити, тож хай він відкриє свої вуха на те, що я можу. Лосю не подолати прерії швидше, аніж цим старим ногам, якщо пауні доручить мені звістку, що її може передати біла людина.

— Тоді хай блідолиций слухає, — відповів індіанець, трохи повагавшись, бо ще пам'ятав, як йому тільки-но відмовили. — Він залишається тут, поки сіу полічать скальпи своїх мертвих воїнів. Він чекатиме, поки вони знесиляться, прикриваючи голови вісімнадцятьох тетонів шкірою одного пауні; хай він широко розплющить свої очі, щоб бачити місце, де зариють кістки воїна.

— Все це я можу і зроблю, благородний юначе.

— Хай він позначить те місце, щоб міг його будь-коли впізнати.

— Не бійся, не бійся, я ніколи не забуду цього місця, — перепинив його старий, розчулений такою мужністю і таким спокоєм.

— Тепер я знаю, що мій батько піде до мого народу. Голова в нього сива, і я вірю, що слова його не розвіються, мов дим. Хай він підійде до моєї оселі й голосно вигукне ім'я Твердого Серця. Жоден пауні не буде глухий. Потім хай мій батько попросить, щоб йому дали молодого коня, на якому ще ніхто не їздив, але який гладший за оленя і прудкіший за лося.

— Я розумію тебе, розумію, — перепинив уважливий старий. — Я зроблю все, що ти скажеш, еге ж, і добре зроблю — або ж я зовсім не тямлю, яка буває остання воля вмирущого індіанця.

— А коли мої молоді воїни передадуть моєму батькові повід цього коня, чи приведе він його покрученою стежкою до могили Твердого Серця?

— Чи приведу! Авжеж, приведу, хоробрий юначе, хай навіть зима вкриє ці рівнини сніговими кучугурами і сонце сховається за дня, як за ночі. Я приведу коня до священного місця і поставлю його так, щоб він дивився на захід.

— І мій батько поговорить з ним, і скаже, що він потрібен своєму господареві, який годував його ще відтоді, коли він був маленьким лошам?

— І це я зроблю; хоч, бог свідок, я казатиму це коневі, не тішачись марнославною думкою, що він зрозуміє мої слова, а тільки, щоб усе було зроблено так, як вимагають індіанські звичаї. Гекторе, песику, а що ти думаєш про розмову з конем?

— Хай сивобородий говорить до нього мовою пауні, — урвав його молодий стражденець, зачувши, що старий звернувся до собаки незнайомою мовою.

— Я вволю все, що заповідає мій син. Ось цими старими руками я заб'ю коня на твоїй могилі, хоч я й сподівався, що не доведеться їм проливати більше ні людської, ні звіриної крові.

— Добре, — відповів молодий пауні, і по його обличчю майнув відблиск утіхи. — Тверде Серце поскаче на своєму коні до блаженних прерій і стане перед Володарем Життя як вождь!

Раптом індіанець так разюче змінився на виду, що трапер озирнувся і побачив: тетони закінчили радитись, і Маторі в супроводі двох чи трьох найповажніших воїнів неквапом іде до приреченого.

РОЗДІЛ XXVI

Не схильна я до сліз, як ті жінки…

Але у серці благородне горе,

Що спалить швидше у своїм огні

Мене, ніж сльози втоплять.

Шекспір

Футів за двадцять від бранців тетони зупинились, і їхній вождь зробив знак старому підійти ближче. Трапер скорився і, лишаючи молодого пауні, виразно глянув на нього, і той зрозумів цей погляд як підтвердження — а так воно й було, — що старий не забуде своєї обіцянки. Як тільки він підійшов досить близько, Маторі простяг руку і, поклавши долоню на плече уважливого старого, з хвилину дивився йому просто в вічі, ніби бажав проникнути в глибину його потаємних думок.

— У блідолицих завжди два язики? — запитав він, переконавшись, що трапера його гнівний погляд турбує так само мало, як і страх за своє майбутнє.

— Чесність не в шкірі, а значно глибше.

— Це так. Тепер хай мій батько вислухає мене. У Маторі лише один язик, у сивої голови — багато. Може, вони всі прямі і не роздвоєні. Сіу — це всього-на-всього сіу, а блідолиций — це хто завгодно! Він може розмовляти з пауні, і з конзами, і з омагами, і зі своїм народом.

— Еге ж, а в поселеннях є люди, які знають ще більше мов. Але що з того? Володар життя має вухо для кожної мови!

— Сива голова зробив зле. Він сказав одне, а думає інше. Він дивиться очима вперед, а думкою — назад. Він загнав коня сіу; він друг пауні й ворог мого народу.

— Тетоне, я твій бранець. Хоч мої слова — це слова блідолицього, але ти не почуєш в них скарги. Роби що хочеш.

— Ні. Маторі не зробить білого волосся червоним. Мій батько вільний. Прерія відкрита для нього — він може йти куди йому заманеться. Але перш ніж сива голова повернеться спиною до сіу, хай він добре подивиться на них, щоб він міг сказати своєму вождеві, який могутній дакота!

— Я не поспішаю на свою