Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

се не стояло на перешкодї тому, що на поклик польського правительства сї самі козаки без клопоту йшли воювати московські землї: вони дивили ся на війну як на своє ремесло й продавали свою службу тому хто платив (так робили всякі воєннї ватажки тодішньої Европи), та й з українськими землями Польщі стояли вони в тіснійшім звязку і залежности, тому мусїли оглядати ся на королівське правительство.

На иньший грунт переводять справу київські круги в 1620-х рр., зачинаючи з московським правительством розмову про те, щоб воно прийняло під свою зверхність і оборону козацьке військо з цїлою Україною, принаймнї поднїпрянською. Хотіли, значить, відірвати ся від Польщі всею землею й перейти під зверхність московську, так як колись укладали такі пляни українські ворохобники XV–XVI вв. Нема сумніву, що й пізнїйше такі пляни й розмови виникали і в київських і в козацьких кругах. Хмельницький, оперши ся в перших початках на помочи кримській, також завів слїдом переговори і з московським правительством, просив помагати козакам і взяти під свою оборону їх і „всю Русь" — всю Україну. Московські політики не розуміли сього инакше, як тільки так, що українська Русь, як давнє володїннє Володимирового роду, мала б прилучити ся до Московського царства й признати „царем і самодержцем" московського царя як наслїдника княжого київського роду і його прав. Тому Хмельницький, потрапляючи під їх мисли, так і переказував через своїх послів. Взагалі він хитрував старим козацьким звичаєм і силкуючи ся залучити як найбільше сусідів до своєї боротьби з Польщею, кождому говорив те, що йому було б приємно почути, аби тільки затягнути. Так переказував і до московського царя, що хотїв би мати його царем і самодержцем: видко, так продиктував йому московський посол, що тими словами треба просити. Але заразом піддав ся під зверхність султана і був ним прийнятий, як його підручний (васалу—маємо грамоту султанську з 1650 року, котрою султан про се його сповіщав і посилав йому-кафтан на знак своєї опіки і зверхности. Пересилав ся також і з семигородським князем, заохочуючи його, щоб схотів бути королем України, а пізнїйше піддав ся ще під опіку шведського короля. І в тих же часах, укладав умови з королем польським, признаючи його своїм володарем.

Хмельницький мав великий талант політичний і державний, без сумніву любив Україну і відданий був її інтересам. Але він занадто хитрував і мудрував і більше дбав, як я вже сказав, про помочи заграничні нЇж про те, щоб розбудити силу і витрівалість, свідомість і завзяте у власнім народі. Хоч уже в тих київських розмовах на початку 1649 р. він ставив своєю метою визволеннє всього українського народу і всеї України, все таки сі нові думки й пляни не представляли ся йому ще вповнї ясно, і він і пізнїйше зіставав ся ще занадто козаком, стояв під сильнїйшим впливом чисто козацьких поглядїв і інтересів, нїж нових, всенародніх, загально українських. Треба було часу, поки вони виробили ся і усвідомили ся. А житє не стояло, треба було кувати долю України в тій же хвилі. Не легке діло було обертати такими величезними масами народніми, відірваними просто від плуга, або тою змінною, бурхливою масою козацькою, то привикла міняти собі гетьманів що кілька місяців. Важили ся занадто великі справи, аби можна було віддавати їх хвилевому настроєви козацької ради. Хмельницький зелїзною рукою уняв козаччину, але не покладаючи ся на її витрівалість, тим меньше на маси народнї, шукаг помочи за границею.

Нещастем його і цілої України було, що найвищий порив, коли ставлено метою дійсне визволеннє народу і напружено до того всї сили, скінчив ся зборівською катасірофою. Ся катастрофа розчарувала народнї маси, знеохотила і уто. мила їх, і після сього вони вже не охотили ся до повстання. Се ж не були вояки з ремесла, а в переважній більшости хлїборобське селянство, що повстаннь. м хотіло збути ся панської і польської кормиги, стати хозяїном своєї праці, жити і дбати свобідно про свій добробут, про задоволеннє своїх економічних і культурних потреб. Коли повстаннє не здійснило його надій, воно відкаснуло ся від нього і з неспокійного правобіча йшло за Дніпро все далі й далі, на степове пограниче і границю московську, а Хмельницький де далї то все більше мусїв покладати на заграничну поміч, щоб вибити ся з польської матнї.

Слідячи за заграничними зносинами Хмельницького, польське правительство скоро після зоорівської згоди зачало також приготовання до війни. Перша зачіпка одначе вийшла досить несподівано: зачепив козаків в Браславщинї Калїновский і знов його розгромлено під Винницею, зимою 1650 р., не гірше як під Корсунем. Польське правительство до війни було не готове, і тепер Хмельницький мав дуже добру нагоду погромити Польщу на ново. Упустив одначе час, напираючи на хана, щоб ішов в поміч. Хан пішов, але був розгніваний, що Хмельницький хоче через султана змушувати його, і при першій же оказії пімстив ся над Хмельницьким. Коли Хмельницький зійшов ся з польським військом під Берестечком (недалеко Володимира), в рішучій битві орда покинула козаків, почала тікати, а як Хмельницький поїхав завертати хана, той вхопив і завіз його з собою. Полковники, зіставши ся без гетьмана, не сміли брати на себе команду, знаючи, який Хмельницький завистний в таких справах. Рішили відступати, але на переправі через болото, що лежало за табором, счинило ся замішаннє, військо козацьке пішло розсипкою і було страшно погромлене. Потоцкий з військом польським рушив через Волинь на Україну, з півночи з Литви гетьман литовський приступив під Київ і здобув його. Хмельницький, вирвавши ся від хана, став збирати військо під Корсунем. Але козаччина була неохоча до війни по такім погромі, а селянство було втомлене й розчароване в тих усїх війнах ще більше. Одначе й Поляки, бачучи, як завзято, до загину боронить ся скрізь українська людність і як тяжко йде похід, теж стратили охоту до дальшої війни. Кисїль був знову посередником і довів до нової згоди, уложеної в середині вересня (сентября) 1651 р. під Білою Церквою. Ся друга угода була обкроєним, обрізаним повтореннєм Зборівської умови. Війська реєстрового вже мало бути тільки 20 тисяч і сї козаки могли проживати й користувати ся козацькими правами тільки в королівщинах Київського воєводства. Про скасованнє унїї вже мови не було. Пани й урядники мали зараз вертати ся до своїх маєтків, і тільки вибираннє данин відкладало ся на кілька місяців (поки буде споряджений реєстр). Хмельницький мав відправити орду й не вести більше зносин з чужими державами.

Сим разом одначе Хмельницький