Читати книгу - "Сицилієць"

За два тижні до національних виборів Сільвіо Ферра їхав на велосипеді з Сан-Джузеппе-Джато до П’яні-дей-Ґречі вздовж річки Джато. Він об’їхав підніжжя гори, і на дорозі його перестріли двоє чоловіків. Вони гукали, щоб він зупинився, але Ферра тільки швидше крутив педалі. Озирнувшись, він побачив, що вони терпляче біжать за ним, але скоро випередив їх, лишив далеко позаду. Коли він в’їжджав у П’яні-дей-Ґречі, переслідувачів уже не було видно.

Далі три години Ферра провів у клубі соціалістів разом з іншими провідними членами партії цього краю. Коли вони закінчили, на землю вже спали сутінки, і йому не терпілося дістатися додому до темряви. Він провів велосипед по центральній площі, тепло вітаючись зі знайомими. Раптом його оточило четверо. Сільвіо Ферра впізнав в одному з них ватажка мафії з Монтелепре й відчув полегшення. Він знав Кінтану з дитинства, і ще знав, що мафія в цьому кутку Сицилії діє обережно, щоб не дратувати Ґільяно й не порушувати його правил про «образи бідняків». Тож він усміхнувся до Кінтани й мовив:

— Ти зайшов далеко від дому.

— Вітаю, друже, — відповів Кінтана. — Ми трохи пройдемося з тобою. Не метушись — і не постраждаєш. Ми просто хочемо поговорити.

— Говоріть зі мною тут, — сказав Ферра.

Він відчув перший укол страху — страху, знайомого йому з поля бою, страху, що, як він знав, неможливо опанувати, тож утримався від дурощів. Двоє чоловіків порівнялися з ним, узяли його під руки й м’яко повели через площу. Велосипед покотився сам собою, тоді перекинувся.

Ферра бачив, що селяни, які сиділи перед своїми будинками, розуміли, що відбувається. Авжеж, вони прийдуть на порятунок. Однак різанина на Портелла-делла-Джінестрі й загальне панування терору зламали їх — галасу ніхто не зчинив. Сільвіо Ферра вперся п’ятами в землю й спробував обернутися на соціалістичний клуб. Навіть із цієї відстані він бачив товаришів-партійців у дверях. Чи ж вони не помічають, що він у біді? Але ніхто не покинув плями світла.

— Допоможіть, — гукнув він.

Ніхто в селищі не поворухнувся, і Сільвіо Ферра відчув глибокий сором за них.

Кінтана грубо підштовхнув його.

— Не будь дурний, — сказав він. — Ми хочемо просто поговорити. Іди з нами без зайвого галасу. Не треба шкодити своїм друзям.

Було вже майже темно, місяць уже зійшов. Ферра відчув дуло зброї, яке тицьнули йому в спину, і знав, що його вбили б і на площі, якби справді збиралися вбити. А тоді повбивали б і всіх друзів, які вирішили б допомогти. Тож він пішов із Кінтаною на край села. Лишалася можливість того, що йому залишать життя: забагато свідків, і дехто з них безперечно впізнав обличчя дрібного мафіозі. А от якщо він зараз почне борсатися, вони можуть запанікувати й почати стрілянину. Краще зачекати й послухати їх.

Кінтана розважливо мовив до нього:

— Ми хочемо переконати тебе облишити комуністичні дурощі. Ми пробачили тобі напад на «друзів друзів», коли ти звинуватив їх у ситуації в Джінестрі. Але наше терпіння не було винагороджене, і тепер воно закінчується. Як думаєш, чи це мудро? Якщо продовжиш свої справи, змусиш нас лишити твоїх дітей без батька.

Вони вже вийшли з містечка й ступили на кам’янисту стежку, що зрештою мала привести їх на Монте-Кумета. Сільвіо Ферра з відчаєм озирнувся, але не побачив нікого. Він сказав Кінтані:

— То ви готові вбити батька родини за таку дрібницю, як політика?

Кінтана хрипко зареготав.

— Та я вбивав людей, які плюнули мені на черевика, — відповів він.

Люди, які тримали його під руки, відійшли, і в ту мить Сільвіо Ферра знав, що йому судилося. Він розвернувся й помчав залитою місячним світлом стежиною.

Селяни почули постріли, один з лідерів соціалістів пішов по карабінерів. Наступного ранку тіло Сільвіо Ферри знайшли в гірській ущелині. Коли поліція допитувала свідків, ніхто не зізнався, що бачив, що сталося. Ніхто не згадав чотирьох чоловіків, ніхто не впізнав Ґвідо Кінтану. Так, вони були повстанці, але передусім — сицилійці й не порушували закону омерти. Але хтось із них розповів про побачене людям з банди Ґільяно.

Чимало всього поєдналося для того, щоб християни-демократи могли перемогти на виборах. Дон Кроче та «друзі друзів» добре попрацювали. Різанина на Портелла-делла-Джінестрі шокувала всю Італію, але сицилійцям зашкодила більше: вона травмувала їх. Католицька церква, що брала участь у виборчих перегонах під прапором Христа, стала скупіша на милості. Убивство Сільвіо Ферри довершило удар. 1948 року на Сицилії християнсько-демократична партія здобула разючу перемогу, і це допомогло їй завоювати всю Італію. Було зрозуміло, що вони надовго при владі. Дон Кроче став господарем Сицилії, католицтво — національною релігією, і міністр Трецца дістав непогані шанси хай і не тепер, але все ж таки стати прем’єр-міністром Італії.

Зрештою Пішотта виявився правим. Через Гектора Адоніса дон Кроче передав, що християнсько-демократична партія не може помилувати Ґільяно та його людей через бійню в Портелла-делла-Джінестрі — то був би страшний скандал, знову піднялися б чутки про те, що це політична справа. Газети знавісніли б, і по всій Італії покотилися б безчинства. Дон Кроче сказав, що руки міністра Трецци зв’язані, що кардинал Палермо більше не зможе допомогти людині, яка, на думку інших, убивала невинних жінок та дітей; але він сам, дон Кроче, і далі намагатиметься здобути їм амністію. Однак він порадив Ґільяно емігрувати до Бразилії або Сполучених Штатів — у цьому він був готовий допомогти, чим може.

Люди Ґільяно були вражені тим, що він не виказав ніяких емоцій стосовно цієї зради, начебто сприйняв її як належне. Тільки завів своїх людей ще далі в гори й наказав ватажкам розбити табори біля свого, щоб вони могли зібратися дуже швидко. Минали дні, і здавалося, що