Читати книгу - "Хрещений батько"

через протоку на шосе, що по той бік Джонс-Біч. Тут було менше машин. Він завжди їздив цією дорогою до Нью-Йорка.

Він вирішив, що відішле Конні з охоронцями додому, а сам залишиться й «побалакає» з шуряком. Що буде далі, він не знав. Якщо цей виродок справді побив Конні, він зробить із нього каліку. Але холодний морський вітер дорогою остуджував його лють. Він повністю опустив вікно.

Як завжди, він поїхав по шосе Джонс-Біч-Козвей, бо о цій порі року, та ще й пізно вночі, там майже ніхто не їздив. Можна розвинути шалену швидкість, поки не виїдеш на магістральну трасу з того боку. Але й там рух о цій порі був незначний. Він знав, що швидка їзда хоч трохи зніме з нього небезпечну напруженість. Машина з охоронцями залишилася далеко позаду.

Дорога була погано освітлена, на ній не видніло жодної машини. Далеко спереду Сонні побачив білу будку збирача плати за проїзд. Поруч неї стояло ще кілька будок, але вони працювали лише вдень, коли рух жвавішав. Сонні пригальмував «Б’юїка» і вже почав нишпорити по кишенях, шукаючи монети. Але нічого не знайшов. Видобув гаманець, розкрив його однією рукою й витяг пальцями долар. В’їхав на освітлену ліхтарями площадку, наблизився до будки і з подивом побачив, що проїзд йому закриває автомобіль, а водій, мабуть, розпитував у збирача плати, як йому їхати. Сонні натиснув на сигнал, і друга машина слухняно подалася вперед, звільняючи місце біля віконця.

Сонні віддав митникові долара й зачекав на решту. Йому вже не терпілося скоріше підняти шибку. Вітер із Атлантичного океану вистудив усю машину. Але проклятий митник без кінця колупався зі своєю рештою й навіть випустив її на підлогу, а тоді нахилився підібрати її.

Цієї миті Сонні помітив, що друга машина не поїхала, а ще й досі стоїть на метр-півтора попереду, затуляючи йому проїзд. Тієї ж миті краєм ока побачив, що в затемненій будці з правого боку теж хтось є. Але у нього вже не було часу думати над цим, бо з машини перед ним вийшли двоє й рушили до нього. Збирач плати все ще не з’являвся. І за якусь частку секунди, перш ніж все відбулося, Сонні зрозумів, що йому труба. У цю мить його мозок діяв винятково чітко, бо лють розлетілась і прихована загроза нарешті матеріалізувалась і просвітила його.

Але й тоді, у якійсь інстинктивній волі до життя, його важке тіло вдарилося в дверцята «Б’юїка», ламаючи замок. Чоловік у затемненій будці почав стріляти, і кулі прошили голову й шию Сонні Корлеоне, коли його тіло вивалювалося з машини на дорогу. Двоє спереду теж вихопили пістолети. Чоловік у затемненій будці перестав стріляти, і тіло Сонні Корлеоне осунулося на асфальт, хоча ноги ще були в машині. Обидва чоловіки спереду й собі зробили кожний по пострілу в тіло Сонні Корлеоне, а потім кілька разів ударили підборами, спотворюючи і без того жахливо знівечене обличчя і залишаючи більш персоніфіковані сліди свого ставлення до небіжчика.

За кілька секунд усі четверо – троє вбивць і удаваний збирач дорожнього мита – вже мчали машиною до дороги Медоу-Брук-Парквей на протилежному боці від Джонс-Біч. Шлях їхнім переслідувачам перетинали машина й тіло Сонні. Проте коли охоронці за кілька хвилин під’їхали і побачили труп, їм і так не захотілося розпочинати переслідування. Вони круто розвернули машину й помчали на Лонг-Біч. Коло першого ж телефона-автомата зупинилися, і один подзвонив Хейгену. Сказав навпростець:

– Сонні вбито. Його застукали коло митної будки на виїзді біля Джонс-Біч.

Хейген відповів рівним спокійним голосом:

– Ну, що ж. Їдьте до Клеменци додому і скажіть йому, щоб негайно мчав сюди. Він скаже, що вам робити далі.

Хейген розмовляв по телефону з кухні, де в цей час матуся Корлеоне поралася, готуючи перекуску доньці, що мала під’їхати. Отож він стежив за своїми словами, і стара нічого не помітила. Не те що не могла б помітити, коли б хотіла, але впродовж свого життя з доном вона навчилася не дослухатися. Якщо їй треба знати про якусь прикрість, то їй і так невдовзі скажуть. А якщо це така неприємність, яка її не обходить, то чому б вона мала встрявати. Її цілком задовольняло, що вона не поділяє всіх прикростей чоловіка й синів, бо, зрештою, хіба ж чоловіки ділять жіночі прикрості? Байдуже підігріла каву й накрила на стіл. Знала за власним досвідом, що горе й страх не вгамовують потреби в їжі, зате їжа притупляє горе й страх. Якби лікар спробував заспокоїти її якимись таблетками, вона б напевне розсердилася, але чашка кави й скибка хліба – то інша річ. Звісно, матуся Корлеоне була проста людина.

Отож вона не затримала Тома Хейгена, коли той пішов у наріжну кімнату. Там його почало трясти так страшно, що він мусив сісти, втягнувши голову в плечі й затиснувши руки колінами, неначе молився дияволу.

Тепер йому стало зрозуміло, що він не годився на місце консільйорі під час війни. Його обдурили, обвели круг пальця п’ять «родин» своєю удаваною невойовничістю. Зачаїлися, готуючи диявольську засідку. Вони все розраховували, вичікували, не відповідаючи, хоч як свербіли їхні криваві руки. І діждалися, щоб завдати страшного удару. Старий Дженко Абандандо ніколи не потрапив би на такий гачок, він би нюхом відчув небезпеку й діяв би з потроєною обережністю. Горе пригнітило Хейгена. Адже Сонні був направду його братом, його рятівником, його героєм, коли вони були ще підлітками. Сонні ніколи не зневажав його, завжди ставився приязно. А як він зустрів Тома, коли того випустив Солоццо! Як щиро радів! Хейгена не обходило, що Сонні перетворився на жорстоку, хижу, криваву особу.

Він вийшов із кухні, бо нізащо у світі не зміг би сказати матусі Корлеоне про смерть її сина. Він ніколи не думав про неї як про свою матір, хоча дона серцем вважав батьком, а Сонні братом. Томові почуття до неї були такі, як і його прихильність до Фредді, Майка й Конні. Прихильність до людини, що добре до тебе ставиться, але не любить. І все ж таки він не міг сказати їй. За кілька місяців вона втратила всіх своїх синів: Фредді вислано до Невади, Майкл рятує своє життя, ховаючись на Сицилії, а тепер убито Сантіно. Кого з них трьох вона любила найбільше? Стара ніколи цього не виказувала.

Так тривало кілька хвилин. Потім Хейген знову опанував себе й узяв телефонну слухавку. Він набрав номер квартири Конні. Довелося довго чекати, поки та пошепки відповіла.

Хейген говорив із нею