Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

Андрейцев В. І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - С. 63; Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 252; Земельне право України: Підручник / М. В. Шульга (кер. авт. кол.), Г. В. Анісімова, Н. О. Багай, А. П.Гетьман та ін.: За ред. М. В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 83; Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Кол. авт.: Л. О. Бондар, А. П. Гетьман, В. Г. Гончаренко та ін.; За заг. ред. В. В. Медведчука. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 208. ">[189], проте традиційним і найбільш визнаним є підхід, за яким право користування розглядається як юридично забезпечена можливість застосовувати корисні властивості речі. Вважаємо, що таке визначення є найбільш вдалим із існуючих.

На відміну від загального правила, встановленого ст. 319 ЦК України ("власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону"), обсяг права користування земельною ділянкою є обмеженим і обумовлюється цільовим призначенням земельної ділянки. Земельна ділянка може (і повинна) використовуватися лише за цільовим призначенням (ст. 91 ЗКУ, п. 4 ст. 373 ЦК України). Належність до певної категорії земель, які виділяються за цільовим призначенням, сама по собі не може достатньо конкретно визначити правовий режим земельної ділянки, у тому числі обмеження права користування нею. Правовий режим залежить від різновиду угідь в межах категорії земель, існування спеціальних обмежень у використанні земельної ділянки (в загальному вигляді передбачені у ст.ст. 110-115 ЗКУ, пов'язуються із існуванням охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель тощо). Вимоги до вико­ристання конкретної земельної ділянки зазвичай містяться у містобудівній та землевпорядній документації (проектах відведення, внутрігосподарського землеустрою тощо). Детальніше з цього приводу див. статті, присвячені правовому режиму окремих категорій земель, та коментар до них.

Право розпорядження. Право розпорядження земельними ділянками визначається по-різному[190]. Ми приєднуємося до "класичного" визначення, за яким право розпорядження розглядається як юридично забезпечена можливість визначати подальшу долю речі шляхом вчинення щодо неї юридичних актів[191].

Слід враховувати, що право розпорядження земельними ділянками має певні особливості. Законодавством передбачені особливі правила відчуження та надання земельних ділянок в користування (див. розділ IV "Набуття і реалізація права на землю" ЗКУ та коментар до нього), особливі правила щодо обмеження та обтяження права власності (див. глави 16-18 ЗКУ та коментар до них); особливий порядок зміни цільового призначення земельних ділянок (див. ст. 20 ЗКУ та коментар до неї). Пошкодження (псування) і тим більше знищення земельних ділянок заборонене і тягне настання юридичної відповідальності (див. ст. 211 ЗКУ та коментар до неї).

До частини другої. Згідно із Конституцією України (ч. 2 ст. 14), право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Коментована частина до певної міри відображає дане положення. Схожі положення можна зустріти і в інших актах законодавства, наприклад, ст. 150 Господарського кодексу України.

Вважаємо, що у даному випадку, виходячи з контексту, поняття "закон" вживається у вузькому, буквальному розумінні - як акт парламенту, прийнятий за специфічною (законодавчою) процедурою.

До частини третьої. Даною частиною передбачено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У земельно-правовій доктрині України "приватна, комунальна та державна власність" розглядаються як форми власності. На думку М. В. Шульги, форма права власності на землю - це "форма приналежності землі конкретним суб'єктам, наділеним конкретними правомочностями[192].

Щодо права приватної власності на землю див. ст.ст. 80-82 ЗКУ та коментар до них.

Щодо права комунальної власності на землю див. ст.ст. 80, 83 ЗКУ та коментар до них.

Щодо права державної власності див. ст.ст. 80, 84 ЗКУ та коментар до них.

Поза наведеною у коментованій нормі класифікацією форм права власності на землю залишається право власності іноземних держав, яке передбачено ст.ст. 85, 129 ЗКУ (див. коментар до цих статей).

Колективна власність на землю. Положення ч. 3 ст. 78 ЗКУ не відбивають тієї обста­вини, що в Україні продовжує існувати таке явище, як колективна власність на землю. Колективна власність на землю в Україні виникла в процесі земельної реформи внаслідок масової передачі (в основному у 1993-1995 pp.) земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність сільськогосподарських юридичних осіб т.з. "кооперативного типу (сільськогосподарський кооператив, садівницьке товариство, сільськогосподарське акціонерне товариство, колективне сільськогосподарське підприємство). Процедура передачі земель у колективну власність, як і інші правові питання, пов'язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 p., а також ст. 10 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Згодом ("на виконання" Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 №1529) більшість підприємств - суб'єктів права колективної власності припинили своє існування.