Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

від кримінальної відповідальності при збереженні злочинності вчиненого нею діяння. І в обох цих випадках, відповідно до Конституції України, закон повинен мати зворотну дію. Натомість КК України обмежує скасування кримінальної відповідальності особи лише випадками декриміналізації вчиненого діяння. Отже, в цьому аспекті зміст темпорального колізійного припису кримінального закону є вужчим, ніж зміст відповідного припису Конституції України, що, звичайно ж, має бути виправленим.

Причина такого звуження змісту темпорального колізійного припису КК України криється, на мій погляд, у вже критикованій вище його термінологічній недосконалості. Вживши в КК України замість терміну “кримінальний закон” термін “закон про кримінальну відповідальність”, законодавець при формулюванні частини 1 статті 5 зіштовхнувся із загрозою тавтологічності, суперечливості і заплутаності. Із застосуванням терміну “закон про кримінальну відповідальність” частина 1 статті 5 КК України для того, щоб відповідати Конституції України, мала б бути сформульована так: “закон, про кримінальну відповідальність, який скасовує або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі…”. Очевидно, щоб уникнути конструкції “закон про кримінальну відповідальність, який скасовує кримінальну відповідальність”, законодавець і вдався до слів “закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння”, не замислившись над тим, що таким чином, по-перше, було звужено коло законів, яким надається зворотна дія, а, по-друге, КК України став суперечити Конституції України.

З використанням же в частині 1 статті 5 КК України терміну “кримінальний закон” та з урахуванням положень частини 1 статті 58 Конституції України, темпоральний колізійний припис, на мій погляд, міг би бути сформульований так: “Кримінальний закон, який пом’якшує або скасовує кримінальну відповідальність особи, має зворотну дію в часі…”. Очевидно, що в такій редакції він охопить всі матеріальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі: і пом’якшення кримінальної відповідальності, і скасування кримінальної відповідальності (у формі декриміналізації діяння та звільнення від кримінальної відповідальності).

Вітчизняний колізійний припис про зворотну дію кримінального закону в часі відрізняється від відповідних положень кримінальних законів деяких пострадянських країн тим, що в ньому немає вказівки на зворотну дію законів, що іншим чином покращують становище особи, яка вчинила злочин. Так, наприклад, відповідно до частини 1 статті 10 КК Російської Федерації “кримінальний закон, що усуває злочинність діяння, пом’якшує покарання чи іншим чином покращує становище особи, яка вчинила злочин, має зворотну дію…”. Дослівно тотожні положення містяться в частині 2 статті 9 КК Білорусі, частині 2 статті 3 Литовської Республіки, частині 1 статті 10 КК Республіки Молдова, частині 1 статті 6 КК Туркменістану та законах деяких інших країн. На перших етапах розробки проекту нині чинного КК України в ньому також містилося подібне положення, однак у 1996-1997 році розробники проекту від нього відмовилися.

Окремими дослідниками відсутність в частині 1 статті 5 КК України вказівки на закони, що іншим чином покращують становище особи, яка вчинила злочин, як на такі, що мають зворотну дію, розцінюється як серйозний недолік українського законодавства. Зокрема, А. Потапов пише, що відсутність такої вказівки “суттєво звужує можливості застосування норм КК України стосовно діянь, вчинених до набуття ним чинності. За КК України не мають зворотної сили кримінальні закони, які іншим чином (окрім усунення злочинності діяння та пом’якшення кримінальної відповідальності) покращують становище осіб, які вчинили злочини, в тому числі закони про особливості видачі злочинців для притягнення до кримінальної відповідальності і відбування покарання (стаття 10 КК України), закони про правові наслідки засудження особи поза межами України (стаття 9 КК України), закони про обмежену осудність (стаття 20 КК України в своїй чинній редакції прямо не передбачає можливості пом’якшення відповідальності осіб, які вчинили злочини при обмеженій осудності)”. З цих же причин, на думку А. Потапова, не мають зворотної дії і закони, які розширюють підстави звільнення від кримінальної відповідальності[640]. З такими твердженнями погодитися не можна.

На мій погляд, за умови вказівки в колізійному приписі на те, що зворотну дію мають кримінальні закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність особи, додаткове застереження щодо законів які іншим чином покращують становище особи, яка вчинила злочин, буде зайвим. В кримінальному праві ніякого іншого покращення становища такої особи, окрім як усунення чи пом’якшення кримінальної відповідальності, не може бути, оскільки кримінальне право не визначає жодних інших наслідків вчинення злочину, крім кримінальної відповідальності за нього. Тому всякі зміни кримінального закону вони завжди стосуються або встановлення чи усунення кримінальної відповідальності, або її посилення чи пом’якшення. Тому всі вони підпадають або під визначену категорію законів, що мають зворотну дію, або є законами, які такої дії не мають. В тому числі, сказане стосується і тих кримінальних законів, які названі А. Потаповим в якості таких, що “іншим чином покращують становище особи”. Зокрема, закони, які унеможливлюють видачу особи, яка вчинила злочин, до іноземної держави, усувають її кримінальну відповідальність в цій державі; закони, які обмежують можливості врахування вироку суду іноземної держави, пом’якшують кримінальну відповідальінсть особи за злочин, вчинений в Україні; стаття 20 КК України дозволяє або пом’якшити кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин в стані обмеженої осудності; закони, які розширюють підстави звільнення від кримінальної відповідальності, як вже відзначалося вище, є законами, що усувають кримінальну відповідальність тощо. Таким чином, всі ці положення КК України і так мають зворотну дію, тому спеціальне застереження про закони, які “іншим чином покращують становище особи”, є зайвим. У зв’язку з цим уявляється обґрунтованою позиція вітчизняного законодавця, який не включив його до колізійного припису частини 1 статті 5 КК України.

Що стосується форми темпорального колізійного припису, який надає зворотної дії кримінального закону, то основна проблема тут полягає в тому, де, в якому нормативно-правовому акті такий припис має бути зафіксований. Історія розвитку та сучасний стан вітчизняного і зарубіжного законодавства свідчить про те, що до вирішення даної проблеми законодавці різних країн і часів підходили різними способами.

Так, певного поширення набуло закріплення цього припису в спеціальному законі, яким затверджувався Кримінальний кодекс держави. Такий підхід спостерігався у німецьких законодавців ХІХ століття. Зокрема, темпоральний колізійний припис був вміщений у пункті 2 Патенту, яким був оприлюднений Баварський Кримінальний кодекс 1813 року, пункті 6 Патенту про оприлюднення Ганноверського Кримінального кодексу, пункті 2 Патенту про оприлюднення Вюртемберзького Кримінального кодексу, пункті 2 Едикту, яким було введено Баденський Кримінальний кодекс 1845 року, в статті 4 Закону про введення в дію Прусського Кримінального кодексу 1851 року, § 6 Закону про введення в дію Саксонського кодексу