Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

їхньому плетиві голосів проблиск емоцій. — У відповідь ви повинні пожертвувати крові. Вона має пролитися за нашого принца. Ваша — вдесятеро цінніша від чародійської, у стократ цінніша від людської...

— Пролитися, кажете? — чаклунка розсміялася. — Залюбки. Дивіться.

Вона вирвала руку зі Златанових пальців і розітнула долоню, поглиблюючи поріз.

Кров порснула й потекла вниз тонкими цівками. Перші краплі впали на килим.

Створіння кинулись до чаклунки, але напоролися на щити, блискавично здійняті суддею.

— Кров пролито! Клятву укладено! — закричала до них Варта. — Умову виконано! Але ви не маєте права торкнутися неї.

Поки монстри розпорювали щити — вони робили це значно повільніше, ніж їхній принц, — дівчина відійшла до дверей і, луснувши двома пальцями капсулу із зіллям зцілення, втерла його в поріз. Це мало би спинити кров, поки вона знайде чим перев'язати рану.

— На цьому вважаю нашу розмову закінченою, — видушив Златан, змахнув пальцями та рвонув штори в боки.

Тіньові сіпнулися до протилежної стіни. На підлогу лягли скупі сонячні промені, які вихопили свіжі криваві плями на килимі.

Мить — і в залі не лишилося й сліду кровопивць, ніби вони протиснулися всі разом у просвіт дверей на іншому кінці кімнати.

У мертвій тиші пил танцював у тьмяному світлі й повільно осідав.

— Довічно суддя, — видихнув Златан, визираючи у вікно, за яким загорявся новий день. — Та ти, Варто, хоч усвідомлюєш, що це означає?

— Що ти житимеш, — озвалася вона й сповзла на підлогу. — Можливо, навіть довго і щасливо.

Амброз, оцінивши ситуацію, потягнувся й рішуче попрямував до виходу.

— Ви тут розбирайтеся. Я піду гляну, як там що. Чи угорці не повмлівали. Чи Віслав не вбив когось... і все таке. Ну я ж типу Вартовий, так?

Він нечутно вислизнув із кімнати, залишивши Варту і Златана сам на сам.

***

Алан побачив його, щойно сумнозвісний суддя угорський вийшов із розкішної темно-синьої автівки й рішуче попрямував до гурту суддів, які зібралися біля пов'язаних заколотників. Берток рухався швидко і впевнено, а на його обличчі не було нічого схожого на провину чи розкаяння.

Глава світлих зробив крок уперед, несвідомо стискаючи крейду в обох руках. Але тут важка рука лягла на плече, і він відчув, що не в змозі поворухнутися.

— Стій, Алане, — прошипів Віслав, голос якого зовсім захрип після потужного заклинання.

— Убивця тут, — алхімік кивнув не озираючись. — Подивіться, як усміхається. Певен, заливає суддям про те, що він непричетний.

— І що? Підеш на дуель викличеш? Він — скотина, але сильна скотина.

— Дядьку, я знаю свої сили, — з осудом відповів Алан, гасячи ненависть, що обсіла його душу і гнітила її. — Але хочу підійти і сказати в лице, що він — убивця.

— Така нагода буде. Але найкраще казати це на засіданні Конгломерату з вагоном доказів. Хоча, коли я трохи підживлюся, можу викликати його. І розтовкти на печене яблуко.

— Недоторканного суддю? — гмикнув Алан. — Щоб його чорти вхопили, я мрію сам зробити це.

— Рано тобі. Краще послухай, що він триндить, — Віслав підштовхнув Алана вперед, до суддівського гурту. — Про ворога треба знати все.

— ...Та ви зі страху подуріли всі, — заявив пан Берток так голосно, що Алан почув це, ще й не наблизившись до гурту.

— Це ти до мене, Бертоку? — австрійський суддя опустив голову, і його завжди спокійний голос сповнився загрози.

— Глава світлих Праги, Алан. Про що мова? — алхімік смикнув одного з чеських правлінців, котрого знав із вигляду.

Правлінець звів брови й шепнув:

— Суддя угорський твердить, що представники його фракції мали повне право на законний протест проти таких виборів. І що вони повинні уникнути покарання. На що суддя австрійський запропонував позбавити угорця голосу на виборах глави.

— Ви не можете цього зробити, — озвався Берток.

— Можемо за умови, що всі судді проголосують за це, — Фелікс залишався непорушним.

— Ну й де всі? Де цей новий суддя Златан? — визвірився угорець. — Певен, у нього достатньо клепки, щоби проти мене не голосувати.

Алан роззирнувся, проте теж не помітив чеського чаклуна серед тих, хто вийшов із палацу.

— Власне, — озвався румун Маріан. — З ним може виникнути проблема...

— О, я вас прошу, — суддя польський присів просто на сходи й подивився на інших знизу вгору. — Якщо з черговим чехом виникне чергова проблема, я офіційно оголошу, що це проклята вакансія і можна знову об'єднати їх зі словаками...

— Із суддею Златаном усе гаразд! — з дверей палацу вирвався підозріло усміхнений Амброз. Він наблизився до гурту, знайшов поглядом Бертока, гмикнув, а тоді повернувся до Фелікса: — Суддя чеський скоро приєднається до вас і буде готовий до виконання своїх обов'язків. А поки що... у вас не знайдеться чогось перекусити для могутнього Вартового? Я тут усю ніч стовбичив, щоб ваші зади не попригоряли...

***

— Так краще, — Златан випустив зі своїх похололих пальців Вартину руку, і вона поворушила нею, відчуваючи тільки смужку горіння там, де був поріз.

Чех сів поруч і притулився спиною до дверей. Від поту його чоло блищало. Очі горіли, мов у лихоманці.

— Оце і все, — Златан озвався першим. — Я — суддя чеський. Назавжди. Або — доки жити не набридне, — він стримано всміхнувся. — Амброз, думаю, погодиться співпрацювати тепер. Якщо ти ще викладеш йому легенду, що ми рідні брати і він має повне право бути Вартовим... Артефакти на місці. Берток не стане главою. Віслав більше не планує нікого з нас убити. У мене є недоторканність і нові рукавички, в тебе — посада, яка чекала сто років. Усе гаразд. Ми все розрулили. Політ нормальний...

— Припини, — втомлено відповіла Варта, знову шукаючи Златанову руку. — Визнаймо: це катастрофа і руйнація всіх наших планів.

— Берток мав рацію. Недоторканність судді стала мені в пригоді. А ти, Варто, — чех повернув голову і краєм ока подивився на чаклунку, — ти мене знову врятувала.

— Тобі личить нова посада, — визнала дівчина й притулилась до його плеча, здмухуючи кучері. — Бачив би ти себе збоку, коли вийшов до трибуни, аби висунути чеській фракції звинувачення! Здається, тоді я заново в тебе закохалась.

— О! Тоді мені вже не треба турбуватися щодо любові, яку з тебе витягнули