Читати книгу - "Людина розумна"

550 доларів, тоді як сьогодні кожен чоловік, жінка та дитина виробляють у середньому 8800 доларів на рік.[96] Що ж стоїть за таким приголомшливим зростанням?

Економіка є надзвичайно складним предметом. Щоби простіше було зрозуміти деякі речі, уявімо собі простий приклад.

Семюел (Жаднюга) Гріді, розважливий фінансист, засновує банк в Ельдорадо, штат Каліфорнія.

A. A. (Хитрюга) Слайтер, перспективний будівельний підрядник, завершує в Ельдорадо своє перше велике замовлення, отримуючи готівкою плату в розмірі одного мільйона доларів. Він кладе цю суму на депозит у банк пана Гріді. Тепер банк має капітал в один мільйон доларів.

Тим часом Джейн (Пончик) Макдонат, досвідчений, але небагатий шеф-кухар з Ельдорадо, думає, що бачить перед собою можливість для бізнесу – в її частині містечка немає дійсно доброї пекарні. Але вона не має достатньо власних грошей, щоби купити потрібне приміщення, де було би повно промислових пічок, раковин, ножів та різного посуду. Вона йде до банку, презентує панові Гріді свій бізнес-план та переконує його, що в це варто вкласти гроші. Він видає їй один мільйон доларів позики, кредитуючи її рахунок у банку на цю суму.

Тепер Макдонат наймає підрядника Слайтера побудувати та обставити її пекарню. Свої послуги він оцінює в один мільйон доларів.

Коли вона йому платить чеком, Слайтер кладе цей чек на свій депозитний рахунок у банку Гріді.

То скільки ж грошей має Слайтер на своєму банківському рахунку? Правильно, 2 мільйони доларів.

А скільки грошей готівкою насправді знаходиться у банківському сейфі? Так, 1 мільйон доларів.

На цьому все не зупиняється. Як зазвичай роблять підрядники, через два місяці роботи Слайтер повідомляє Макдонат, що, через непередбачувані проблеми та витрати, рахунок за будівництво пекарні насправді складатиме два мільйони доларів. Пані Макдонат невдоволена, але навряд чи вона може зупинити наполовину виконану роботу. Тому вона знову іде до банку, переконує пана Гріді дати їй додаткову позику, і він кладе на її рахунок ще один мільйон доларів. Вона ж переводить гроші на рахунок підрядника.

Скільки грошей тепер має Слайтер на своєму рахунку? Він має три мільйони доларів.

А скільки грошей дійсно знаходиться в банку? Все ще лише один мільйон доларів. Фактично той самий один мільйон доларів, що й був у банку з самого початку.

Чинне в США банківське законодавство дозволяє банку повторювати цю операцію ще сім разів. У кінці підрядник матиме на своєму рахунку 10 мільйонів доларів, навіть якщо банк все ще матиме у своєму сховищі лише 1 мільйон доларів. Банкам дозволяється надавати позику в розмірі 10 доларів на кожен долар, який вони дійсно мають, що означає, що 90 % усіх грошей на наших банківських рахунках не покриваються реально наявними монетами та купюрами.[97] Якщо всі власники рахунків британського банку «Барклі» раптом почнуть вимагати свої гроші, цей банк швидко збанкрутує (якщо його, звісно, не врятує втручання уряду). Те саме справедливо для «Ллойдс», «Дойчебанк», «Сітібанк» та всіх інших банків у світі.

Схоже на гігантську піраміду, чи не так? Але якщо це шахрайство, тоді вся сучасна економіка є шахрайством. Річ у тім, що це не обман, а скоріше, прояв дивовижних можливостей людської уяви. Банкам – та всій економіці – дозволяє виживати та процвітати наша віра в майбутнє. Ця віра є єдиним, що стоїть за більшою частиною грошей у світі.

У прикладі з пекарнею невідповідність між випискою з рахунку підрядника та кількістю грошей, дійсно наявних у банку, якраз і складає пекарню пані Макдонат. Пан Гріді перевів гроші банку в активи, вірячи, що одного дня вони принесуть прибуток. Пекарня ще не випекла жодного буханця хлібу, але Макдонат та Гріді передбачають, що через рік вона продаватиме тисячі буханок, рулетів, тістечок та печива кожного дня, із чудовою вигодою. Тоді пані Макдонат зможе повернути надану їй позику з відсотками. Якщо на цьому етапі пан Слайтер вирішить забрати свої заощадження, Гріді зможе виплатити йому все готівкою. Все підприємство, таким чином, засноване на вірі в уявне майбутнє – вірі підприємця та банкіра в пекарню їхньої мрії, а також вірі підрядника в майбутню платоспроможність банку.

Ми вже бачили, що гроші є дивовижною річчю, бо вони можуть бути представлені безліччю різних об’єктів та конвертувати будь-яку річ в майже будь-яку іншу. Проте до настання сучасної ери ця здатність була обмеженою. В більшості випадків гроші могли представляти та конвертувати лише речі, які насправді існували в теперішньому. Це накладало жорстке обмеження на зростання, оскільки надзвичайно ускладнювало фінансування нових підприємств.

Повернемося знову до нашої пекарні. Чи могла би Макдонат замовити її будівництво, якби гроші представлялися лише матеріальними об’єктами? Ні. У теперішньому вона має багато мрій, але жодних матеріальних ресурсів. Єдиним способом збудувати її пекарню було би знайти підрядника, готового працювати сьогодні, а плату отримати через кілька років, якщо та коли пекарня дійсно почне приносити гроші. На жаль, такі підрядники трапляються дуже рідко. Тому наш підприємець зв’язаний обставинами. Без пекарні вона не зможе пекти тістечка. Без тістечок вона не зможе заробляти гроші. Без грошей вона не зможе найняти підрядника. Без підрядника вона не матиме пекарні.

Людство перебувало в пастці цього скрутного становища протягом тисяч років. У результаті, економіка залишалася незмінною. Вихід із цієї пастки був знайдений лише в сучасну еру, з появою нової системи, що ґрунтується на вірі в майбутнє. Люди погодилися представляти уявні товари – товари, яких у теперішньому ще не існує, – особливим видом грошей, які вони назвали «кредит». Кредит дозволяє нам будувати теперішнє за рахунок майбутнього. Він заснований на припущенні, що наші ресурси в майбутньому безумовно будуть значно більшими, ніж наші ресурси в теперішньому. Якщо ж ми можемо будувати в теперішньому, використовуючи майбутні прибутки, перед нами відкривається багато нових та чудових можливостей.

Якщо кредит – така класна річ, чому ж тоді ніхто не додумався до нього раніше? Звичайно ж, додумалися. Ті чи інші види надання кредиту існували в усіх відомих нам людських культурах, походячи, щонайменше, з Давнього Шумеру. В попередні ери проблема полягала не в тому, що ніхто про нього не думав або не знав, як саме ним користуватися. Вона полягала в тому, що люди рідко хотіли брати великі кредити, бо не вірили, що майбутнє буде кращим за теперішнє. Вони взагалі вважали, що минуле було кращим за їхні часи, а майбутнє буде ще гіршим або, у кращому разі, таким самим. Якщо викласти це економічними термінами, вони вважали, що загальна кількість багатств обмежена, якщо не зменшується. Тому люди думали, що це погана ідея