Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

навіть у зв’язку з нечистою силою. Насправді секрет полягав у чудових людських якостях художника: його зворушливій любові до природи, відвертості і прямоті, невгамовній творчій фантазії, наполегливих пошуках нових технічних рішень, незвичайній працездатності. У публіки викликала захоплення ілюзія натурального місячного світла, і люди, за словами Рєпіна, що в «молитовній тиші стояли перед полотном А. І. Куїнджі, йшли із залу із сльозами на очах».

Після «Місячної ночі на Дніпрі» жодне з полотен Куїнджі вже не викликало такої бурі захоплення. І художник «замовк». Після 1882 року він не тільки не влаштував жодної виставки, але не показував нових робіт навіть друзям. Погострене почуття відповідальності, властиве Архипу Івановичу, сподвигло художника на глибоке творче експериментування. Він писав етюди на натурі і в закритому приміщенні, робив досліди всіляких поєднань фарб, розробляв вирішення різних мотивів, шукав нові сюжети для великих полотен… Експеримент затягнувся більш ніж на двадцять років. Майже всі картини, написані в цей період, були представлені публіці тільки після смерті художника. Більшість з картин-етюдів дуже незвичайні за колоритом, в них відчувається якась містична значущість і загадковість («Плями місячного світла в лісі. Зима», «Ефект заходу», «Сутінки», «Ельбрус. Місячна ніч», «Ельбрус увечері»). Останнім твором Архипа Івановича стала картина «Нічне», сповнена величної і урочистої краси.

Не менш цікавою і важливою сторінкою біографії художника була і викладацька діяльність в Академії мистецтв, куди А. І. Куїнджі, тепер уже професор, був прийнятий у 1894 році як керівник пейзажної майстерні. Учні обожнювали вчителя. З посивілими кучерями, хвилястою бородою, він чимось нагадував доброго Зевса. У кожному з учнів Архип Іванович бачив перш за все індивідуальність і всіляко прагнув виключити яке б то не було наслідування.

На жаль, існування майстерні було нетривалим. У 1897 році в академії спалахнули студентські зворушення. Куїнджі, який завжди ставав на захист справедливості, підтримав студентів, за що був поміщений на два дні під домашній арешт і відсторонений від викладання, хоча і залишився членом академічної ради. Майстер продовжував заняття, але тепер уже приватно. Він не брав з учнів платні. Архип Іванович був дуже багатою людиною. Художник уміло вкладав отримані за картини кошти. Але багатство не було для нього самоціллю. Так, 30 учнів Куїнджі не тільки довів до диплома, але і влаштував їм за свій рахунок стажування за кордоном за маршрутом: Берлін – Дрезден – Дюссельдорф – Кельн – Париж – Страсбург – Мюнхен – Відень. Він утвердив 24 премії різної гідності для Весняних виставок академії, виділивши на це 100 тисяч рублів. А коли в 1890 році учні задумали створити своє об’єднання – товариство імені А. І. Куїнджі, – художник передав у його власність всі свої картини і грошові кошти, а також землі, що належали йому, і великий маєток Сара-Кікінеїз в Криму (все це оцінювалося майже в мільйон рублів), залишивши дружині лише невелику пенсію.

Останніми роками Архипа Івановича дуже турбувало серце. Але лікуватися він категорично не хотів. Працював як завжди, а влітку відпочивав у Криму. Чергова поїздка до Ялти закінчилася сильним запаленням легенів, а переїзд до Петербурга відняв останні сили. 11 липня 1910 року Архипа Івановича Куїнджі не стало. За труною на Смоленське кладовище йшов великий натовп. У ньому безвісних простих людей, яким А. І. Куїнджі був дорогий і як художник, і як великої душі людина, було значно більше, аніж живописців і діячів культури…

Малевич Казимир Северинович

(1879—1935)

Видатний художник-авангардист, основоположник нового напряму в образотворчому мистецтві – супрематизму, педагог і теоретик мистецтва

Казимир Малевич належить до того покоління художників, чия творча спадщина дотепер не отримала і навряд чи коли-небудь отримає якусь однозначну оцінку, причому як у фахівців, так і у простих любителів живопису. Творчість Малевича невіддільна від часу, в який вона створювалася, його картини з’явилися саме тоді, коли цього зажадав час. У себе на батьківщині художник відомий перш за все як автор «Чорного квадрата», за кордоном же він став символом революційного мистецтва. На батьківщині його творчість довгий час знаходилася під негласною забороною, а на заході твори Малевича виставлялися і виставляються в кращих галереях світу і продаються за десятки мільйонів доларів…

Він народився в Києві 11 (23) лютого 1879 року. Батько, що походив з польської шляхти, був управителем цукрового заводу відомого промисловця Терещенка, мати, Людвіга Олександрівна, займалася домашнім господарством. Родина була багатодітною, у Малевичів народилося 14 дітей, але тільки дев’ятеро дожили до зрілого віку.

Казимир, первісток у родині, почав вчитися малюванню після того, як у віці 15 років мати подарувала йому набір фарб. У 1895 році він поступив у «Рисувальну школу Миколи Мурашка». Наступного року навчання довелося перервати – батька перевели до Курська, разом з ним переїхав і Казимир. Тут юний художник продовжив займатися живописом, одночасно працюючи креслярем в управлінні Курсько-Московської залізниці. Життя в Курську було немов поділене навпіл. З одного боку – спрага творити, спілкування з соратниками по духу, з якими він організував художній гурток. З другого – рутинне життя провінціала, нудна і нецікава робота креслярем.

Отак збігло десять років, поки нарешті в 1905 році Казимир не вирішив круто змінити своє життя. Він переїхав до Москви, навіть незважаючи на протести дружини, Казимири Іванівни Зглейц, з якою Малевич одружився в 1899 році. «Підкорення Москви» виявилося дуже нелегким. У серпні 1905 року Казимир подав прохання про прийом у Московське училище живопису, скульптури і архітектури. Проте його не прийняли, повертатися ж до Курська Малевич категорично не хотів. Він поселився в так званій «художній комуні» в Лефортово. «Комунари», що жили в будинку купця Курдюмова, платили за кімнату дуже дешево за московськими мірками – по сім рублів, але незважаючи на це, до весни 1906 року гроші закінчилися, і Казимир був все-таки змушений повернутися до Курська. Літом 1906 року він зробив другу спробу пробитися в художнє училище, але і цього разу йому відмовили.

Пошуки свого стилю продовжувалися. Малевич знову приїхав до Москви, пройшов шлях практично через всі художні напрями того часу – від живопису у дусі передвижників до імпресіонізму і містичного символізму, а потім до постімпресіоністського примітивізму. Молодий художник виставляв свої картини на виставках «Бубновий валет» і «Ослиний хвіст», а в 1913 році взяв участь в оформленні декорацій футуристичної опери Михайла Матюшина і Олексія Кручених «Перемога над Сонцем». За спогадами самого Малевича, саме