Читати книгу - "1984"

певно, цей факт може викликати природне здивування, оскільки у «1984» він безжалісно критикує саме соціалістичну модель суспільства, нехай і у крайньому тоталітарному його прояві. Тут варто зазначити, що Орвеллове розуміння соціалізму відрізнялося навіть від того, як його розуміли англійські соціалісти, які, із захопленням спостерігаючи за Радянським Союзом 30-х років, вважали, що для утвердження соціалізму у світі потрібна «міцна рука», яка б «мудро вела свідомі пролетарські маси до світлого майбутнього». Вони бачили лише прикрашений «індустріалізаціями» і «п’ятирічками за три роки» фасад червоної диктатури, яким СРСР прикривав від усього світу геноцид за соціальними та національними ознаками, як то голодомор 1932-1933 років, депортації цілих народів, смертні вироки без суду і слідства, концентраційні табори, в яких десятками мільйонів гноїли незгодних із режимом, та інші нелюдські злочини проти людей, що коїлися навіть не в ім’я утвердження якихось ефемерних майбутніх ідеалів, а лише задля утримання і поглиблення влади й терору. Орвелл же до самої смерті був переконаний, що справжній соціаліст — це той, хто прагне повалення тиранії, а не її утвердження. Саме тому він так негативно сприймав подальший перебіг подій у Радянському Союзі, коли після революції й повалення панівних класів утвердилося не безкласове суспільство, як було обіцяно більшовиками, а до влади прийшов новий панівний клас, набагато жорстокіший, кривавіший і лицемірніший за попередній.

Як зазначає сам Орвелл, до 1930 року він не мав чітко окреслених політичних поглядів. Він став соціалістом радше через відразу до знедоленого, занедбаного життя бідніших верств промислового робітництва, аніж через теоретичне захоплення плановим суспільством.

Після закінчення школи, коли майбутньому письменникові не було ще й двадцяти років, він виїхав у Бірму і вступив у лави Імперської поліції в Індії. Це була озброєна поліція, чи пак жандармерія. На цій службі він пробув п’ять років. Це був перший крок до усвідомлення Орвеллом підвалин влади і контролю над людьми як неминучої умови її існування.

У 1936 році Джорж Орвелл одружився. Майже того самого тижня почалася громадянська війна в Іспанії — перша ластівка майбутніх грізних подій, що на довгі роки охоплять Європу, а разом з нею і півсвіту. Подружжя виявило бажання поїхати до Іспанії та взяти учать у війні на боці іспанського уряду. В Іспанії Орвелл пробув близько шести місяців на арагонському фронті, поки фашистський снайпер не прострелив йому шиї.

Як писав сам Джорж Орвелл, у ранньому періоді війни чужинцеві нелегко було розібратися у внутрішній боротьбі, що велася між різними політичними партіями, прихильними до уряду. Через низку випадкових подій він вступив, як більшість чужинців в Іспанії, не до міжнародної бригади, а до міліції — P. О. V. М., прилучившись до так званих іспанських троцькістів. Таким чином, у першій половині 1937 року, коли комуністи здобули контроль (чи частковий контроль) над іспанським урядом і почалося переслідування троцькістів, Орвелл з дружиною раптом опинились між переслідуваними. Письменник тоді ще не знав, що для Сталіна в Іспанії точилося дві війни — другорядна війна проти фашизму і головна, таємна війна проти Троцького, за одноосібний вплив на міжнародний комуністичний рух. Насправді Орвеллу з дружиною дуже пощастило, що їм вдалося виїхати з Іспанії живими, та ще й не бувши жодного разу заарештованими, оскільки багато з-поміж їхніх друзів було розстріляно, інші просиділи довгий час у в’язницях чи просто позникали. Ці переслідування в Іспанії йшли поруч з великими чистками в СРСР і були лише їхнім відлунням. Суть обвинувачень — а саме: змова з фашистами — була в Іспанії і в СРСР однакова. Коли йшлося про Іспанію, Джорж Орвелл знав напевне, що ці обвинувачення брехливі і безпідставні. Увесь цей досвід став для письменника вельми цінною наукою: він переконався, як легко тоталітарній пропаганді керувати думкою освічених верств населення навіть у так званих демократичних країнах.

В Іспанії Орвелл разом з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у в’язниці тільки тому, що їх запідозрювали лише в неправомірних помислах. А повернувшись до Англії, він побачив, що розсудливі й добре інформовані оглядачі вірять в усілякі неймовірні оповідки про змови, зраду та саботажі, про які інформувала преса з московської судової зали.

Роман «1984» побудований за класичною оповідною схемою і складається із трьох частин. У першій частині ми маємо зав’язку всієї подальшої оповіді, в якій описується світ головного героя роману, Вінстона Сміта, так би мовити, розставляються декорації для всієї подальшої дії. Друга частина присвячена його коханню з Джулією і налагодженню контактів з О’Браєном у надії розпочати підпільну діяльність проти Партії. А третя частина оповідає про «лікування» Вінстона у Міністерстві Любові.

Та якщо оголити структуру «1984» до самої основи, дістатися до його каркасу, то ми, по суті, отримуємо дві рівнозначно вагомі частини роману. Перша частина — це запитання Вінстона щодо світу, в якому він живе. Він ставить ці запитання самому собі, занотовує їх у щоденник, подумки рефлексує над ними і врешті-решт дає на них власну відповідь. Друга частина — це немов катарсис навпаки, коли у Міністерстві Любові О’Браєн послідовно порушує всі ті запитання, які колись ставив собі Вінстон, і так само послідовно, вагомо і переконливо дає на них свої відповіді, тобто відповіді Партії, які не лише перекреслюють і заперечують всі колишні уявлення Вінстона, а й урешті-решт перекреслюють його самого, знищують його особистість, анулюють його єство. Тобто Вінстон отримує справжні відповіді на те, що його завжди цікавило, але ці відповіді унеможливлюють подальше існування його самого. У цьому випадку твердження, що знання оплачуються дорогою ціною, доведене до найвищого ступеня.

Вінстон стверджує, що тотальне маніпулювання історією і реальністю неможливе, допоки хоча б одна людина буде знати, що, наприклад, Партія не винаходила літака, гелікоптера чи паровоза, що Океанія не завжди воювала з Євразією, а ще вчора вела війну з Остазією, і що виробництво шоколаду насправді не зросло, а зменшилося. Відстоюючи своє переконання, що, попри увесь терор і всю брехню, якими просякнуте сучасне йому суспільство, здоровий глузд все одно не перемогти, Вінстон максимально оголює конфлікт і зазначає, що «свобода — це можливість сказати, що 2 + 2 = 4», тобто він не вірить у можливість всеохоплюючого заперечення самоочевидної об’єктивної реальності.

Проте, потрапивши у Міністерство Любові, Вінстон зіштовхується з партійною логікою О’Браєна — він своїми збоченими аргументами щоразу спростовує всі логічні міркування Вінстона, які на початку видавалися йому непохитними. О’Браєн послідовно доводить, що реальність — це лише породження свідомості. Без свідомості не існує реальності. А оскільки Партія контролює свідомість, отже, вона контролює і