Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

належало бути справедливим. Тому товариш Сталін 18 серпня 1945 року вимушено підписав указ про надання Івану Кожедубу третьої «Золотої Зірки» Героя Радянського Союзу. Попередньо кремлівський зверхник 1 червня 1945 року змушений був підписати указ про надання третьої «Золотої Зірки» Героя Радянського Союзу маршалу Г.К. Жукову, для автоматичного збільшення вдвічі триразових героїв-росіян. Отака правда про тричі Героя Радянського Союзу Івана Кожедуба. А ще є прихована правда про двічі Героя Радянського Союзу кримського татарина Ахмет-хана, який збив особисто 30 літаків противника та 19 літаків у групових боях; прихована правда про Героя Радянського Союзу командира «двадцяти восьми героїв-панфіловців» старшину Добробабіна та інших. Не люблять російські більшовики про те говорити. Шкода!

Та повернімося до Івана Кожедуба.

«Иван Кожедуб родился в деревне Ображеевка Сумского уезда в бедной крестьянской семье, в которой помимо него было ещё пятеро детей. Иван был младшим в семье, нежданным «последышом», родившимся после большого голода. Официальная дата его рождения, 8 июля 1920 года, неточна, настоящая дата — 6 июля 1922 года. Эти приписанные два года были нужны Ивану, чтобы поступить в техникум» [249, Інтернет, Вікіпедія].

Ще навчаючись у Шосткінському хіміко-технологічному технікумі, Іван Кожедуб вступив до Аероклубу, де у квітні 1939 року здійснив свій перший самостійний політ. На початку 1940 року Кожедуба прийняли до Чугуївського авіаційного училища пілотів, яке він закінчив зі званням сержанта. Чому у ті часи льотчики, закінчуючи училища, отримували воєнні звання сержантів, у своїх книгах розповів знаменитий розвідник Віктор Суворов (Різун). З початком війни Івана Кожедуба разом з Чугуївським військовим училищем льотчиків, де його залишили викладачем, скерували до Середньої Азії. Чи не про нього (училище) казахський письменник Моріс Симашко написав повість «Гу-га»? Врешті-решт, після наполегливих прохань, Іван Кожедуб потрапив на фронт, у 240-й винищувальний авіаційний полк.

«В феврале 1943 года 240-й истребительный авиаполк был переброшен для ведения военных действий на Юго-Западное направление. При распределении боевой техники Кожедубу достался тяжёлый пятибачный истребитель Ла-5 первых серий… 26 марта 1943 года Иван Кожедуб впервые вылетел на боевое задание. Вылет оказался неудачным — во время атаки на пару Ме-110. Его «Лавочкин» был повреждён «Мессершмиттом», а затем обстрелян зенитной артиллерией своей ПВО…

6 июля 1943 года во время Курской дуги, в своём 40-м боевом вылете, 23-летний Иван Кожедуб открыл свой боевой счёт. В составе эскадрильи он вступил в схватку с 12 вражескими самолётами, и одержал первую победу, сбив пикировщик Ю-87. На другой день он сбил ещё один Ю-87, а 9 июля уничтожил сразу 2 истребителя Ме-109…

В сентябре 1943 года на счету Кожедуба было уже 8 сбитых вражеских самолётов. В это время над Днепром разгорелся новый этап ожесточённых воздушных сражений…

К октябрю 1943 года командир эскадрильи 240-го истребительного авиаполка старший лейтенант Иван Кожедуб совершил 146 боевых вылетов и сбил 20 самолётов противника. Он на равных дрался с немецкими асами, сочетая смелость, хладнокровие и точный расчёт, умело сочетая технику пилотирования с ведением огня…

Октябрь 1943 года стал чрезвычайно напряженным месяцем для Кожедуба… В боях за Днепр лётчики полка в котором воевал Кожедуб, впервые встретились с асами Геринга из эскадры «Мельдерс» и выиграли поединок. Увеличил свой счёт и Иван Кожедуб. Лишь за 10 дней напряженных боёв он лично сбил 11 вражеских самолётов.

В ноябре 1943 года 240-й ИАП, длительное время участвовавший в труднейших воздушных боях, был отведён в тыл на отдых… К этому моменту на его счету (Івана Кожедуба. — В.Б.) находилось 26 сбитых самолётов противника, за которые он был награждён Почётной грамотой ЦК ВЛКСМ…» [249, Інтернет, Вікіпедія].

Пригадалося, що й мені у листопаді 1954 року несподівано у деканаті факультету «Мости і тунелі» Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту вручили грамоту ЦК ВЛКСМ. Не розуміючи, за що її вручають, усі присутні на мене дивилися великими очима. Нічого не розумів і я, бо у той час збирався покинути інститут.

Звернімо увагу: на отримання звання Героя Радянського Союзу Іван Кожедуб чекав майже півроку. Отака була вдячність країни, якій пілот-ас завжди вірно служив. Така була шана українцям.

«Во время войны он сменил шесть «Лавочкиных», и ни один самолёт не подвёл его. И он не потерял ни одной машины, хотя случалось гореть, привозить на самолётах пробоины и садиться на усеянные воронками аэродромы…

В мае 1944 года командир эскадрильи капитан Иван Кожедуб, имевший уже 38 воздушных побед, получил новый Ла-5 — подарок колхозника В.В. Конева… Это был отличный истребитель облегчённого типа с номером «14»… На этой .машине Кожедуб в течении короткого времени сбил 8 самолётов противника (включая четыре FW-190), доведя счёт своих побед до 45. Сбил он и несколько известных асов…» [249, Інтернет, Вікіпедія].

Якби ще з тих пір Московія могла таке писати про аса-московита, вона про те «трубіла» б досі. Така була стратегічна лінія товариша Сталіна та його членів Політбюро. А українцеві Іванові Кожедубу, як і більшості інородців, довелося чекати другої «Золотої Зірки» Героя Радянського Союзу знову аж півроку. Але тепер товариш Сталін та все його оточення вже особисто знали українського аса Івана Кожедуба.

«У Ивана Кожедуба в бою был свой, присущий только ему одному, почерк в небе. В нём гармонично сочетались мужество, отвага и исключительное хладнокровие. Он умел точно и быстро взвесить обстановку, мгновенно найти в сложившейся ситуации единственно верный ход. Он виртуозно владел машиной, все его полёты представляли собой каскад всевозможных маневров — разворотов и змеек, горок и пикирований…

Кожедуб всегда стремился отыскать противника первым. Но при этом и «не подставляться» самому. В 120 воздушных схватках он ни разу не был сбит. Кожедуб редко возвращался из боевого вылета без победы. В то время он неизменно проявлял скромность. Он, например, никогда не записывал на свой счёт сбитый самолёт противника, если сам не видел, как тот упал на землю, и об этом даже не докладывал… Кожедуб никогда не заносил на свой счёт самолёты, уничтоженные им совместно с новичками… Таким образом, реальное число уничтоженных им самолётов противника значительно больше, нежели официально значится на его личном счету» [249, Інтернет, Вікіпедія].

Оскільки більше ста пілотів Люфтваффе мали на рахунку понад сотню збитих літаків (наприклад, Гартманн — 352, Ланг — 180 і т.д.), то зрозуміло, що вище німецьке командування збирало їх разом і скеровувало на домінування у певному районі, дозволяючи «вільне полювання» на радянських пілотів. Така німецька група асів з’явилася у другій половині 1944 року у небі Прибалтики. Командувач Військових Повітряних Сил СРСР маршал О.О. Новиков, звичайно, за наказом товариша Сталіна, створив свою групу пілотів на чолі з Іваном Кожедубом і у вересні 1944 року кинув проти німецьких асів.

Іван Кожедуб літав у той час