Читати книгу - "Лялька"

боку, було необачним переховуватися разом з Ешлі. Хоча вирішальним стало те, що він не передбачив Едмундса.

Молодий детектив переслідував його ще від початку і знайшов щонайменше одне з ранніх, не таких довершених убивств Массе. Вульф знав, що це лише справа часу, коли він складе все разом до купи. Якби він так по-дурному не напав на Едмундса, то знав би напевне, як багато вдалося з’ясувати його колегам.

Ніщо з цього не було для нього таким важливим, як те, що Бакстер дізналася, що він накоїв, що він і досі мусив зробити. Вульф знав, що вона ніколи не зможе зрозуміти цього, як би сильно не намагалася. На противагу всім доказам, вона все ще вірила в закон, у справедливість, у систему, яка винагороджувала брехунів і продажних людей, коли вони без жодних докорів сумління діяли в межах культу байдужості. Вона вважатиме його своїм ворогом, нічим не кращим за Массе.

Сама думка про це була для нього нестерпною.

Знизу почувся гучний стук, коли вхідні двері необережно зачинили. Вульф схопив важкий молоток, який знайшов під раковиною, і прислухався до хистких дверей. Кількома хвилинами по тому, пролунав ще один грюкіт, коли хтось зайшов до квартири нижче, і крізь стіни почувся звук телевізора. Вульф розслабився й повернувся до вікна та не надто приємного краєвиду на зачинений магазин «Шепгерд Баш» і залізничні рейки внизу.

Чомусь барліг найвідомішого у світі вбивці-соціопата зовсім його не захоплював. Це було наче підглядати за завісу магічного фокуса. Він очікував гротескних картин, написаних кров’ю, зловісних релігійних написів на стінах, жахливих фотографій чи трофеїв від його значного переліку жертв, але там не було нічого, хоча попри це у вибіленій кімнатці було щось недобре.

Там не було телевізора, комп’ютера, дзеркал. Шість наборів однакового одягу були акуратно розкладені по шухлядках і висіли в гардеробі. У холодильнику лише пінта молока, а замість ліжка — тонкий матрац на підлозі: звична справа для солдатів, які повернулися додому, але залишились назавжди інші. Книжки на стелажі розставлені за кольорами: «Про війну», «Про мораль», «Особливі види: непорозуміння в людській еволюції», «Енциклопедія із вибухівки», «Медична біохімія»…

Вульф знову протер запітнілу шибку й помітив на вузькій під’їзній доріжці біля входу авто. Крізь нещільні вікна він чув, що мотор працював. Авто впізнати він не міг, однак знав напевне, що воно виглядало надто дорогим, щоб належати комусь із тутешніх мешканців. Відчуваючи, що тут щось не так, Вульф підвівся.

Авто на доріжці раптом прискорилося, а відразу за ним під’їхало ще два авто озброєної групи швидкого реагування, які різко загальмували на траві та камінцях під його вікном на другому поверсі.

— От же лайно, — сказав Вульф, уже прямуючи до дверей.

Він вийшов до похмурого коридору, дозволивши дверям до квартири Массе зачинитися позаду. Старі сходи в кінці коридору вже протестуюче скрипіли під вагою першої хвилі озброєних поліціянтів.

Тікати було нікуди.

До нього вже наближалися важкі кроки. Ані пожежного виходу, ані вікон, лише жалюгідні обдерті двері кімнати навпроти.

Вульф постукав, кроки пришвидшилися.

Він постукав знов, у деревині з’явилася тріщина.

У відчаї, він спробував виламати двері. Щойно на сходах з’явилися поліціянти, замок вилетів з деревини й упав до порожньої кімнати. Вульф зачинив за собою двері. Уже за кілька секунд почулися важкі удари у двері Массе.

— Поліція! Відчиняйте!

Ще за кілька секунд пролунав гучний постріл, яким поліціянти вибили замок, щоб удертися до крихітної квартири. Серце Вульфа шалено билося. Він ліг на підлогу, прислухаючись до моторошних звуків обшуку лише в кількох метрах від нього.

— Тут лише одна клята кімната! — почув він знайомий голос, який сперечався з кимось на сходах. — Якщо вони досі його не знайшли, то напевно ж його тут немає.

Вульф знову підвівся й визирнув крізь маленьку дірочку, коли Бакстер і Фінлі з’явилися в куті огляду. Поки вони нетерпляче чекали в коридорі, Бакстер дивилася прямо на нього і, на якусь мить, Вульф був упевнений, що вона бачила його. Жінка дивилася нижче, на зламаний замок.

— Гарне місце, — зауважила вона до Фінлі.

Бакстер обережно штовхнула двері. Вони наполовину розчинилися, а потім вдарилися Вульфу об ноги. Він озирнувся на порожню кімнату та низький дах сусідньої будівлі, до якої міг дістатися з вікна.

— Усе чисто! — вигукнув хтось у коридорі.

Коли з помешкання Массе вийшов головний офіцер, тримаючи щось у руках, Бакстер втратила інтерес до дверей і розвернулася до нього.

— Знайшов оце під матрацом. Гадаю, один із ваших, — докірливо сказав він.

Він передав їй лептоп із позначкою відділу вбивств та інших серйозних злочинів. Бакстер відкрила його й важко зітхнула. Коли Фінлі спантеличено глянув на нього, поліціянт відійшов.

— Це Чемберсів, — пояснила вона. — Упродовж усього часу він мав доступ до нашого сервера. Ось чому він завжди був на крок попереду нас! Едмундс просто шматок лайна! Вульф не зливав інформацію!

— Я знаю, що тобі хочеться в це вірити. Мені теж. Але ми не знаємо цього напевно.

Вона роздратовано глянула на Фінлі й відійшла.

— Дякую… Дякую… Дуже зобов’язані… Ходімо, — сказала Бакстер, кваплячи озброєних поліціянтів у дверях.

Вульф кинувся до вікна, виліз на дах і спустився першим пожежним виходом, яким і прийшов. Намагаючись прикривати обличчя, він пройшов повз поліціянтів, які охороняли вхід до під’їзної дороги, а піднімаючись сходами до станції, чув, як краплі дощу барабанили по зачинених металевих віконницях магазину. Він сів на потяг і щойно двері зачинилися, глянув на блакитні спалахи внизу, які вже поступово віддалялись, коли потяг рушив уперед і затарахкотів на мосту.

Він втратив свою перевагу.

Розділ 34

Понеділок, 14 липня, 2014 [5.14]

Бакстер розбудив стукіт дощу у вікно. Щойно вона розплющила очі, десь далеко небом прокотився короткий гуркіт грому. Вона лежала на дивані в затишному сяйві світильників із кухні, а в щоку неприємно тиснула трубка бездротового телефону, біля якої вона й заснула.

Якась частина її єства чекала, що Вульф подзвонить. Як він міг цього не зробити? Коли вона почувалася такою розлюченою та зрадженою, коли було так багато невирішеного? Чи, може, вона й справді так мало означала для нього? Бакстер навіть не була впевнена, чого саме хотіла від їхньої останньої розмови. Вибачення? Пояснення? Можливо, впевненості, що Вульф геть збожеволів, і що її друг був радше хворим, аніж негідником.

Вона потягнулася до кавового столика за мобільником і не побачила жодного пропущеного дзвінка чи