Читати книгу - "Лють"

136
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 114
Перейти на сторінку:
ресурси на дитячі історії та інтуіцію. Свої висновки вона йому виклала зі звичним прагматизмом, що зігрівав душу: дівчинка вже неодноразово тікала з дому; зустрічалася з чоловіком, удвічі старшим за неї; її мати сиділа в тюрмі, батько був бозна-де, бабуся не могла встати з крісла без сторонньої допомоги. За таких обставин дивно було б, якби вона не втекла.

Поліцейські округи Дікеб ні на дюйм не просунулися у справі Синтії Баррет, але й ділитися напрацюваннями з Віллом не хотіли. ДНК, отримана з вагінального мазка, який узяв Піт, була надто забруднена, щоб її аналізувати. Результати токсикологічної експертизи ще не прийшли, але Вілл не покладав особливих надій на дивовижне відкриття.

Що ж до Аліші Монро, у звітах криміналістів про її квартиру не фігурувало нічого сенсаційнішого за те, що Вілл бачив на власні очі: там було навдивовижу чисто. Він навіть відправив експертів назад, щоб проаналізували плямку, яку він знайшов на порозі квартири Монро тієї ночі, коли зникла Джезмін. Але зразка виявилося недостатньо, визначити вдалося лише те, що кров належала людині.

Тепер Віллу лишалося проглянути стос паперів, які Лео Донеллі лишив йому на столі. Вілл уже порахував сторінки, тому знав, що в нього попереду. Близько шістдесяти поліцейських протоколів, по дві-три сторінки кожен, усі з моторошними подробицями злочинів, скоєних нещодавно випущеними на свободу ґвалтівниками столичної округи.

Але до такого відчаю він ще не дійшов.

Вілл розгорнув флуоресцентно-рожеву папку, що лежала в нього на столі, й знайшов у задній кишеньці диск DVD, на який можна було записувати інформацію. Вклав його в лоток комп’ютера і натиснув на кнопку відтворення.

На моніторі з’явилися двоє жінок і чоловік, який сидів за столом з дівчинкою-підлітком. Чоловік заговорив першим, назвався детективом Дейвом Сендерсом з поліційного відділку Такера, потім назвав імена двох жінок, які перед ним сиділи, і сказав: «Свідчення Джулі Рене Купер. Справа номер шістнадцять-сорок-три-сім. Сьогодні десяте грудня дві тисячі п’ятого».

Джулі Купер нахилилася до мікрофона. Кут об’єктива камери був широким, і Вілл міг бачити, як ноги дівчини розгойдуються туди й назад понад долівкою.

— Я пішла в кіно, — почала дівчина. Її слова важко було розібрати. Вілл знав, що на ту мить, коли було зроблено той запис, їй нещодавно пришили язик. — У провулку був один чоловік.

Вілл так багато разів дивився свідчення дівчинки-підлітка, що міг би зацитувати його разом з нею. Він знав, коли вона замовкала, щоб заплакати, клала голову на стіл, і те місце, де вона так рознервувалася, що запис довелося зупинити.

Викрадач затягнув її в провулок. Джулі була надто налякана, щоб закричати. На ньому була чорна маска з прорізами для рота й очей. Коли він приклав свого рота до її губ і просунув між них язик, вона відчула смак крові. Коли вона спробувала відвернутися, він ударив її кулаком в обличчя.

— Поцілуй мене, — повторював він. — Поцілуй.

Задзвонив телефон, і Вілл підскочив од несподіванки. Узяв слухавку і сказав:

— Вілл Трент.

На іншому кінці дроту мовчали.

— Алло? — Вілл притишив звук на колонках комп’ютера.

— Привіт, — сказав Майкл Ормвуд. — Не думав, що ти так пізно будеш на роботі.

Вілл відкинувся на спинку крісла, дивуючись, чому Майкл подзвонив, якщо думав, що Вілла не буде.

— Чому ти не набрав мій мобільний?

— Номера не знайшов, — пояснив Майкл.

Як таке могло бути, Вілл не знав. Він диктував усі свої номери, навіть домашній, у кожному повідомленні, яке залишав для Майкла з вечора понеділка. Спочатку Вілл просто хотів з ним поговорити про Джезмін. А тепер стало цікаво, чому Майкл не відповідав на його дзвінки.

— Усе в порядку? — спитав Вілл.

— Так. Дякую, що спитав. — Вілл почув клацання запальнички. Майкл затягнувся і сказав: — Я тут намагався бути корисним. Зробив дещо вдома, Джина мені вже всю голову продовбла.

— Добре. — Вілл замовк, знаючи, що Майкл неодмінно щось скаже.

— Як ти й просив, я поговорив з Барбарою, — сказав детектив. — З тещею своєю. Вона сказала, що ніколи не бачила, щоб Синтія прогулювала школу. Може, того дня дитині було погано?

— Логічно, — погодився Вілл.

Він не звик розмовляти з такими людьми, як Майкл, хіба що на допитах, тож тепер щосили намагався не показати свою ненависть. Ось що це було — ненависть. Чоловік бив свою дружину. На думку Вілла, ґвалтував проституток. Лише Бог знав, що він робив з Енджі.

— Як твоя сім’я? — спитав Вілл.

Майкл завагався.

— А що?

— Днями ти сказав, що не почуваєшся в безпеці. Я просто хотів знати, чи все гаразд удома.

— Так. Я всіх завіз до тещі, як і казав. — Він засміявся. — Ох і балує вона Тіма, скажу тобі. Коли повернеться додому, доведеться проводити з ним виховну роботу.

Вілл подумав про Міріам Монро, про ту величезну різницю між любов’ю, з якою вона говорила про своїх дітей, і тим, як про Тіма говорив Майкл. Він просто запудрював мізки, кажучи слова, які, на його думку, міг би сказати хороший батько. Цей чоловік бив дружину. А розумово відсталого сина він теж кривдив?

— Чувак, ти там? — спитав Майкл.

— Так.

— Я кажу, у поліції Дікеба мені нічого не кажуть. — Він помовчав, мабуть, хотів дати Віллу час на відповідь. А коли той не відповів, Майкл запитав: — Ти від них нічого не чув?

Він випитував про судову заборону. Вілл дав йому ухильну відповідь.

— Взагалі-то вони не дуже люблять викладати всі карти на стіл.

— Так, так, — погодився Майкл. І видихнув струмок диму. — Філ просто розчавлений цим усім. Я намагався розпитати, чи він, бува, чогось не знає, але він геть розклеївся, розумієш?

— Я вдячний тобі за спроби. — Вілл вирішив ризикнути. — Детектив Поласкі сказала, що допомагала тобі переглядати деякі твої справи з відділу моралі.

Майклова мовчанка на частку секунди затяглася.

— Ага, точно. Класна дівка. Ти з нею спав?

— Ти щось знайшов у матеріалах?

Майкл помовчав, видихнув ще трохи диму.

— Нічого. Як і сказала Поласкі, я кілька разів заганяв її в мавпятник.

— Алішу?

— Так. Кілька разів, може, три. Я записав дати. Хочеш, подивлюсь і скажу тобі? Вона потрапляла в наші облави, як я й казав. По двадцять-тридцять дівчат за раз. Не дивно, що я її не пам’ятав.

— А як щодо Малого Джі?

— На нього нема нічого. У Домівці він з’явився порівняно недавно. Я міг зустрічати його раніше, проте в моїх матеріалах на нього нічого нема, і я ні фіга не пам’ятаю. Може, нам знову його притиснути? Заберемо у відділок і побачимо, що він знає?

Віллу стало цікаво, чи

1 ... 87 88 89 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лють», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лють"