Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

знали це, тому що вся армія «шісток» тепер розташовувалася там.

Вони прибули того ж дня, незабаром після того, як я пройшов Другі ворота.

Я знав, що такий час не був збігом. Мій прогрес спонукав «шісток» припинити свої таємні спроби пройти Треті ворота, і вони зробили його місце розташування публічним, забарикадувавши, перш ніж я або хтось ще зможе до нього дістатися.

Коли через кілька хвилин я прибув на Хтонію, то під маскуванням зробив обліт замку, просто щоб оцінити ситуацію. Все було навіть гірше, ніж я уявляв.

«Шістки» встановили над Замком Анорака якийсь магічний щит, напівпрозорий купол, що повністю накривав замок і область навколо нього. Усередині щита була вся армія «шісток». З усіх боків замок оточили численні війська, танки, зброя і транспортні засоби.

Кілька кланів мисливців вже були на місці і намагались знести щит, скидаючи ядерні бомби. Кожна детонація спричиняла коротке атомне світлове шоу, а потім вибух розсіювався, не завдаючи щитові шкоди.

Напади на щит тривали протягом наступних кількох годин. Новини поширилися і все більше й більше мисливців прибувало на Хтонію. Клани використали проти щита всі можливі типи зброї, але нічого не діяло. Ні ядерна зброя, ні фаєрболи, ні магічні ракети. Зрештою, команда мисливців спробувала вирити тунель під куполом стіни, і тоді виявила, що щит насправді був сферою, що оточувала замок над землею і під нею.

Пізніше тієї ночі кілька високорівневих мисливців-магів припинили накладати на замок серію заклинань і оголосили на форумах, що щит навколо замку був згенерований потужним артефактом під назвою Сфера Осувокса, якою міг керувати тільки маг дев’яносто дев’ятого рівня. Згідно з описом, артефакт міг створити навколо себе сферичний щит з окружністю до півкілометра. Цей щит непроникний, непорушний і може знищити все, що його торкається. Він може діяти нескінченно, доки маг, що ним керує, залишається на місці і тримає обидві руки на артефакті.

У наступні дні мисливці спробували все можливе, щоб проникнути в щит. Магію. Технології. Телепортацію. Контрзакляття. Інші артефакти. Нічого не діяло. Не було жодного способу потрапити всередину.

Атмосфера безвиході швидко проникнула в спільноту мисливців. Соло та клани готові були здатись. У «шісток» був Кришталевий ключ і ексклюзивний доступ до Третіх воріт. Всі зійшлися на думці, що кінець близький, що Полювання «закінчилося, залишились тільки сльози».

У вирі цих подій мені якось вдалося зберегти холоднокровність. Ще був шанс, що «шістки» навіть не знають, як відкрити Треті ворота. Звичайно, у них було багато часу. Вони можуть працювати повільно і методично. Рано чи пізно вони знайдуть рішення.

Але я відмовився здаватися. Поки якийсь аватар не досяг великоднього яйця Галлідея, все було можливим.

Як у будь-якій класичній відеогрі, Полювання просто перейшло на новий, складніший рівень. Новий рівень часто потребує нової стратегії.

Я почав складати план. Сміливий, шалений план, який потребуватиме епічної кількості удачі, щоб все вдалось. Я почав реалізовувати план, написавши на електронну пошту Арт3міді, Ейчу і Шото. У повідомленні детально йшлось про те, де знайти Другі ворота і як отримати Кришталевий ключ. Упевнившись, що всі троє отримали моє повідомлення, я почав наступний етап плану. Ця частина мене лякала, бо я знав, що з великою ймовірністю в кінці мене вб’ють. Але на той момент я більше не переймався.

Я дістанусь до Третіх воріт або помру.

Рівень третій

Вихід на вулицю надто переоцінюють.

— «Альманах Анорака», розділ 17, рядок 32
0028

Коли корпоративні поліцейські «IOI» прийшли мене заарештувати, я був якраз на середині фільму «Дослідники» (1985 року, режисер Джо Данте). Він про трьох дітей, які будують космічний корабель у своєму дворі, а потім летять на зустріч інопланетянам. Один з найкращих дитячих фільмів коли-небудь знятих. У мене була звичка переглядати його принаймні раз на місяць. Це тримало мене в тонусі.

В кутку екрана в мене була трансляція із зовнішньої камери безпеки, тому я бачив, як транспорт збору контрактних службовців «ІОІ» з увімкненими сиренами і вогнями зупинився біля входу. З нього вискочили чотири дропкопи у військових чоботах та шоломах і забігли в будинок, а слідом за ними зайшов хлопець у костюмі. Через камеру у вестибюлі я спостерігав, як вони помахали бейджами «ІОІ», пролетіли пропускний пункт і запакувалися у ліфт.

Тепер вони піднімалися до мого поверху.

— Максе, — пробурмотів я, помітивши страх у власному голосі. — Виконай макрос безпеки номер один: Кром сильний у своїй горі.

Ця голосова команда проінструктувала комп’ютер виконати послідовність запрограмованих дій, як у віртуальному, так і в реальному світі.

— Буде з-з-зроблено, шеф! — бадьоро відповів Макс, а секундою пізніше система безпеки квартири перейшла в режим блокування.

Зі стелі з гуркотом опустилися посилені титанові бойові двері, киблокуючи внутрішні двері квартири.

На камерах безпеки, встановлених в коридорі біля квартири, я спостерігав, як чотири дропкопи вийшли з ліфта і побігли до моїх дверей. Два хлопці попереду несли плазмові зварювальники. Двоє інших несли шокери промислової потужності «Вольт-джолт». Чоловік у костюмі, який замикав цей парад, ніс електронний планшет.

Їхня поява мене не здивувала. Я знав, чому вони тут — щоб вдертись у мою квартиру і витягнути мене з неї, як шматок м’яса «Спам» з банки.

Коли вони підійшли до дверей, мій сканер швидко їх проаналізував, і в мене на екрані з’явилися їхні ідентифікаційні дані. Всі ці люди були уповноваженими офіцерами «ІОІ» з дійсним ордером арешту на такого собі Брайса Лінча, мешканця цієї квартири. Відповідно до місцевих, державних, федеральних законів, система безпеки квартири негайно відчинила двері, щоб надати їм вхід. Але бойові двері тримали