Читати книгу - "Острів Каміно"

що Ноель Боннет зараз у від’їзді і її магазин закритий. Вони знали що завгодно, крім одного: що робити далі. XI

Тривалий дощ послугував зайвим приводом не вилазити з ліжка. Мерсер, у якої вже кілька місяців не було сексу, ніяк не могла насититися. Будучи досвідченим майстром, Брюс володів таким драйвом і витривалістю, що Мерсер раз у раз дивувалася. Після години — чи, може, двох — вони нарешті знеможено відірвалися одне від одного й заснули. Коли вона прокинулася, його поруч не було. Мерсер наділа халат, спустилася вниз і знайшла його на кухні, вже одягненого в звичний костюм із легкого льону й замшеві туфлі бруднуватого кольору. Брюс виглядав свіжим і відпочилим і, вочевидь, був готовий до нового дня жвавої торгівлі у своєму магазині. Вони поцілувалися, і він, залізши руками під халат Мерсер, схопив її за сідниці.

— У тебе приголомшливе тіло,— промовив він.

— Ти залишаєш мене одну?

Вони знову поцілувалися, і після довгих і пристрасних обіймів Брюс трохи відсторонився й пояснив:

— Мені треба навідатись до магазину. Торгівля вроздріб — примхлива пані й вимагає постійної уваги.

— Коли ти повернешся?

— Скоро. Я принесу обід, і ми поїмо на веранді.

— Я теж маю йти,— невпевнено промовила Мерсер.

— Куди? Назад у «Маяк»? Ну годі тобі, Мерсер,— просто побудь трохи тут, і я повернуся ще до того, як ти встигнеш занудьгувати. На вулиці ллє як з відра, виє вітер, і, по-моєму, було попередження про можливий смерч. Та зараз небезпечно взагалі кудись висуватися з дому! А ми заліземо в ліжко й весь день читатимемо.

— Упевнена, що у тебе на думці зараз нема нічого, крім читання.

— Лишайся в халаті, і я скоро повернуся.

Вони знову поцілувалися, тісно притулившись одне до одного, і він нарешті спромігся від неї відірватись. Поцілувавши її в щоку, Брюс попрощався й пішов. Мерсер налила собі чашку кави й віднесла її на задню веранду, де влаштувалася в кріслі-гойдалці й стала дивитися на дощ. Із деяким зусиллям волі вона подумки визнала, що нічим по суті не відрізняється від повії, що вона — безпринципна жінка, якій платять за те, щоб вона використовувала власне тіло задля досягнення підступних цілей. Проте в глибині душі вона все ж не вважала себе винною. Брюс Кейбл був закінченим бабієм і спав із ким завгодно, хай там які були їхні мотиви. Цього разу була її черга, а наступного тижня буде черга якоїсь іншої жінки. Поняття «відданість» і «довіра» нічого для нього не значили — то чого ці речі мають турбувати її? Брюс нічого не вимагав, ні на що не розраховував, нічого не віддавав сам. Для нього все зводилося виключно до фізичної втіхи — і для неї зараз теж.

Відкинувши всі сумніви й не відчуваючи вже жодних докорів сумління, Мерсер усміхнулася, подумавши про майбутні бурхливі вихідні у його ліжку.

Брюс і справді дуже скоро повернувся. На обід він приніс салати й вино, і, перекусивши, вони вирушили на вежу, щоб знову зайнятися коханням. Під час перерви Брюс дістав пляшку Шардоне й товстий роман. Вони вирішили читати під звуки дощу на задній веранді в плетених кріслах-гойдалках. У нього була паперова книжка, у неї — айпад.

— Невже ти справді можеш отримувати задоволення від книги, читаючи її на цій штуці? — запитав Брюс.

— Звісно. Слова ж усі ті самі. Ти коли-небудь пробував?

— Кілька років тому «Амазон» надіслав мені одну зі своїх «електронок». Але в мене з нею не виходило зосередитися. Мабуть, я просто упереджений.

— Це точно. Цікаво, чому?

— А що ти читаєш?

— «По кому подзвін». Я читаю поперемінно то Гемінґвея, то Фіцджеральда й хочу прочитати всі їхні книги. Учора закінчила читати «Останнього магната».

— І як?

— Дуже сильно, особливо зважаючи на те, що він написав його в Голлівуді, намагаючись щось заробити, а до того ж страждаючи як фізично, так і емоційно. Він же був дуже молодий. Справжня трагедія.

— Це його останній роман? Той, який він не закінчив?

— Як відомо. Прикро, що такий талант так рано було втрачено.

— То це ти здійснюєш підготовчу роботу для власного роману?

— Можливо. Я досі не можу визначитися. А ти що читаєш?

— Книжку під назвою «Моє улюблене цунамі» — дебютний роман одного хлопця, який не дуже вміє писати.

— Жахлива назва.

— Та й сам роман не кращий. Я ледве продерся крізь перші п’ятдесят сторінок — а залишилося ще шістсот. У видавничій справі треба запровадити обмеження на обсяг дебютного роману: він не має перевищувати триста сторінок. Як тобі ідея?