Читати книгу - "Інформатор"

каву, знайшли столик у закутку і переглянули запис. Натомість вони стрімголов летіли додому, безперервно сперечаючись про те, що може засвідчити це відео.

— Чому ти в нього не запитала? — домагався відповіді Майкл із ноткою роздратування у голосі.

— Тому що він поспішав, — відповіла Лейсі. — Він передав це, сказав, що хотів, та й по всьому.

— Я б запитав.

— Ти не можеш знати, щоб зробив би. Припини бурчати. Хто голова Державного департаменту правоохоронних органів?

— Гас Ламберт. Він новенький, і я його не знаю.

— А кого ти знаєш?

— Є у мене один старий знайомий.

Гейсмер двічі зателефонував тому знайомому, але так і не зміг із ним зв’язатися. Лейсі подзвонила подрузі з офісу генерального прокурора й отримала ім’я керівника регіональної криміналістичної лабораторії у Таллахассі. Та виявилося, що цей чоловік дуже зайнятий і не надто рветься співпрацювати; він обіцяв зателефонувати завтра.

Коли обоє відклали телефони, Майкл сказав:

— Криміналістична лабораторія цього не зробить, доки не отримає вказівку з департаменту.

— Я телефоную Ламберту. Впевнена, він не встоїть перед моїми чарами.

На секретарку голови департаменту чари не подіяли. Вона повідомила, що бос зараз на зустрічі, та й взагалі він дуже зайнята людина. Передзвонив старий знайомий Майкла, запитував, що сталося. Той пояснив, поки вони неслися на великій швидкості по десятому шосе, що це невідкладна справа, пов’язана зі смертю за загадкових обставин державного працівника. Ебботт, так звали знайомого, сказав, що пригадує історію про загибель Г’юго Хетча.

— Ми переконані, що це не була звичайна аварія. Усе набагато складніше. У нас є інформатор із племені, а тепер ще й зразок крові, який може виявитися дуже важливим. Як нам отримати доступ до криміналістичної лабораторії? — розпитував Гейсмер.

Поки вони розмовляли, Лейсі зайшла в інтернет із телефону. Вона ніколи не мала справу з тестами ДНК, тож майже нічого про це не знала. Згідно зі статтею на науковому сайті, судово-медичні експерти можуть провести аналіз ДНК підозрюваного за дві години. Це дає достатньо часу поліції, щоб пробити його по базі й визначити, чи вчинила людина, яка перебуває під арештом, злочин, у якому її звинувачують, або ж будь-який інший. Всього лише п’ять років тому такий аналіз займав від двадцяти чотирьох до сімдесяти двох годин. Це давало підозрюваному достатньо часу, щоб він міг сплатити заставу і уникнути в’язниці.

— Ні, поки що розслідування у цій справі не проводиться ані місцевою владою, ані Департаментом правоохоронних органів. Це сталося на території індіанців, тож усім заправляють таппакола. У цьому й проблема. Я прошу тебе про послугу, Еббот. І рішення потрібно прийняти дуже швидко, — продовжував вмовляти Майкл.

Якийсь час він слухав свого співрозмовника, потім подякував і завершив дзвінок.

— Він сказав, що спробує поговорити з, уповноваженим співробітником.

Була уже майже сімнадцята, коли Майкл і Лейсі прибули до криміналістичної лабораторії на околиці Таллахассі. Ебботт чекав біля центрального входу в компанії доктора Джо Васкеса, директора лабораторії. Після короткого знайомства детективи пройшли за ним до маленької конференційної зали. Лейсі поклала пластиковий пакет на столі перед доктором Васкесом, той подивився на нього, але торкатися не став.

— Що вам про це відомо? — запитав Васкес.

— Небагато. Ми отримали це менше ніж дві години тому від нашого інформатора. Він вважає, що це шматочок паперового рушника, на якому залишилася кров, — відповіла Лейсі.

— Хто тримав його в руках?

— Ми не знаємо, але наш інформатор — професійний правоохоронець. Б’юсь об заклад, із доказом поводилися дуже обережно.

— Скільки часу це займе? — запитав Майкл.

Васкес гордо всміхнувся і мовив:

— Дайте нам дві години.

— Дивовижно.

— Так і є. Технології змінюються дуже швидко, ми вважаємо, що за якихось два роки детективи зможуть робити на місці злочину аналіз крові та сперми на портативному пристрої. Це називається тест ДНК на мікросхемі.

— Скільки часу потрібно, щоб пробити результати в державній базі? — запитала Лейсі.

Васкес подивився на Ебботта, той знизав плечима і відповів:

— Півгодини.

Детективи заїхали до китайського ресторанчика біля Капітолію — це було їхнє улюблене місце, і замовили їжу з собою. У РСП нікого не було, як Лейсі з Майклом і сподівалися, адже повернулися уже після шостої. Повністю проігнорувавши вечерю, вони одразу пішли до офісу Гейсмана і під’єднали флешку. Переглянули два відео, роздрукували нотатки Грітта на двох сторінках, уважно їх прочитали, обговорили речення за реченням, а потім дивилися відео знову і знову. Лейсі була приголомшена, усвідомивши, що дивилася на знаряддя вбивства, тобто вантажівку, і, можливо, навіть на вбивцю, панка з закривавленим носом.

На кожному відео було двоє чоловіків; усі четверо не були схожі. Чи це можна вважати першим знайомством з іншими членами кримінальної родини Дюбоса? Досі в них було фото Бонна, який заходив до будинку в «Кролячих Перегонах», але більш нікого. Водій на другому відео, тому, що з магазину Фрога, викликав неабиякий інтерес. Він був старшим за трьох інших, близько сорока п’яти років, краще одягнений: на ньому були футболка поло та штани кольору хакі. Чоловік добре придумав — прикріпити фальшивий номерний знак Флориди до свого