Читати книгу - "Дочка Чарівниць"

є — страх перед обов’язком. Надто великі сподівання безлічі людей лягли тягарем на її дівочі плечі. І хоча Люелле стоїть, випроставшись, Айокові видається, що тягар зараз пригне її до землі.

Бурі постаті трьох Чарівниць на очах ростуть, і незабаром усі три ставні сильні жінки стоять поруч із ними. Так, Четверта Чарівниця також уже давно скинула свою жебрацьку маску, але це сталося так непомітно, помалу, що Айок лише тепер зауважив: четверо Сестер — це зрілі жінки, жодна з них не була старою, а Четверта Сестра нещодавно виглядала саме так. Тепер вони справді схожі на Чарівниць: високі, стрункі, зі смаглявими обличчями і незвичайними очима, з чорним довгим і прямим волоссям.

— Завтра День Чарів, — кажуть по черзі, вітаючись, одна за одною, і ці слова лунають, як закляття. Їхні вузькі вуста всміхаються до Люелле, їхні обличчя спокійні, незворушні, тихі, і лише сірі очі, коли дивляться на Храм, зраджують напругу, і смуток — коли дивляться на свою Сестру-птаха.

— Завтра День Чарів… — раптом розгнівано гукає Люелле, — а я не знаю, що мені робити! Ви ніколи мені цього не пояснювали. Весь час, поки я жила з вами, ви ні слова не сказали про те, що знаєте. Айок знає набагато більше, ніж я! Хоча це про мене йдеться і про мою Долю!

А тоді Айок несвідомо, ніби мимоволі, змушений якоюсь силою, що від нього не залежить, починає тихенько співати. За мить до нього приєднуються голоси чотирьох Чарівниць, а луна повторює за ними слова Пісні, зміцнюючи їхню силу:

Високо в горах, в старому Храмі лежить святий Камінь. Міститься в нім сила всіх предків роду Люілів. Коли на Камінь стане Істота із духом предків Духом подібна до своїх праотців, даром до матері, Камінь переможе. Імперія Урґхів у степи повернеться. Бо могутня Сила від Каменя лине, І він усе змінить… І ніхто не загине від удару меча, від стріли із лука не зазнає смерті. Камінь переможе в боротьбі безкровній. На трон кам’яний у Палац Королів повернеться правитель, гідний корони, любові народу й ворожої шани. Земля розквітне, загоївши рани. Сповниться Пісня. Бо могутня Сила йде від Каменя, який усе змінить…

Луна з Високих Гір повторила останні слова Пісні.

— Себто я завтра маю стати на Святий Камінь? — шепнула Люелле.

— Так, — відповіли Чарівниці урочисто. — Через вісімсот років на Святому Камені знову стане хтось із роду Люілів.

— Останній раз на ньому стояв король Люіль XXIV, ще перед тим, як став королем, — додала Друга Чарівниця.

— А завтра станеш ти, єдина Дівчина у всьому королівському роді, у всій прадавній історії Великого Королівства і ще прадавнішій історії Святого Каменя.

— Ти станеш на нього як остання з королівських законних нащадків свого роду, — докинула Третя.

— А чому саме я? — спитала Дівчина, і в її голосі Чарівниці почули легке тремтіння.

Якусь мить панувало мовчання, і врешті Четверта Чарівниця відповіла:

— Бо у нас немає іншого вибору. Із довгого ланцюга королівських нащадків з часів Люіля XXIV у нас залишилась тільки ти.

— Мабуть, ніхто з нас не засне цієї ночі, — озвалась Перша Чарівниця. — Часу в нас багато, тож можемо тобі розповісти історію твого роду…

…у сутінках, що западали у Високих Горах, попливла — як дим із багаття — тиха оповідь Чарівниці, яку Дівчина з Айоком слухали, затамувавши подих.

— …принцеса Люелле і її чоловік, Придворний Маг, єдині передбачили майбутню біду, однак даремно намагалися попередити королівський двір. Вони втекли вчасно, хоча втеча легкою не була. Королівна носила під серцем свою першу дитину. Інстинкт підказав їм тікати у Високі Гори, ближче до Великого Храму. Там також зібрались усі Чарівниці, Тринадцять Старших Сестер, знаючи, що Святе Місце не підпустить ворога до себе. І справді, могутній землетрус зруйнував Великий Храм, поховавши під руїнами Святий Камінь, але назавжди відлякав Загарбників — вони вже не зважувались потикатися в ці краї. Один із каменів, що впав додолу, поранив королівну. Вона народила сина, якого прийняли Чарівниці, й померла від ран. Королівський Маг не пережив смерті дружини й помер від журби за кілька тижнів. Немовлям заопікувались Чарівниці. Вже тоді вони усвідомлювали, що це єдиний законний живий нащадок роду Люілів. Усі інші з королівської родини загинули. Чарівниці опікувалися хлопцем до семи років, а пізніше подалися з ним до людських осель. Там віддали його на виховання побожній шляхетній родині — однак ні словом не прохопились, хто він такий. Залишили тільки невеличкий мішечок із золотом. Водночас стерли з пам’яті хлопця все, і він цілковито забув, ким був. Відтоді — щоб зберегти безпеку королівського роду — всі його нащадки