Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

За допомогою лорда Регнолля я поспішно змінив тему цієї розмови.

Незабаром після сніданку мені передали, що коляска міс Маннерс чекає на мене, і я зібрався їхати.

Прощаючись, лорд Регнолль записав мою англійську й африканську адреси у свій записник.

— Хоча ми всього три дні знайомі, містере Квотермейне, — сказав він, — мені здається, що я вас знаю вже багато-багато років. Коли ви наступного разу приїдете до Англії, я сподіваюся, що ви зупинитеся у мене.

— А якщо вам доведеться бути в Південній Африці, — сказав я, — прошу вас мати у своєму розпорядженні мій скромний будинок в Дурбані як свій власний.

— Мені було б це вельми приємно, — відповів він, — але, зізнаюся, мені набридли подорожі. Крім того, обставини викликають у мене особливе ставлення до Африки. Скажіть, що ви думаєте про все те, що сталося вчора?

— Справді, не знаю, що вам відповісти, — сказав я, — можу порадити одне: оберігайте вашу майбутню дружину. Можливо, ці люди знову зроблять спробу викрасти її. Це терплячі, рішучі люди.

— Ви мене трохи лякаєте, — сказав, лорд Регнолль, — але, звичайно, матиму на увазі вашу пораду.

Після цього ми розпрощалися.

— Прощавайте, містере Квотермейне, — сказав Саведж, подаючи мені пальто, — я ніколи не забуду вас. Не забуду і цих нероб Харума і Скарума з їхніми проклятими зміями!

Минуло аж два роки відтоді, коли я бачився з лордом Регноллем і міс Хольмс. За цей час я двічі мав про них звістки. Одного разу я одержав від Скрупа листа, в якому той повідомляв мені про їхнє одруження. Це було найфешенебельніше весілля всього лондонського сезону. До листа додавалася вирізка з газети з описом усіх подробиць аж до сукні нареченої включно.

Усе це було неважливе для мене, проте одне зауваження викликало у мене сильний інтерес. Наведу його повністю:

“…Багато чуток викликала та обставина, що наречена не вдягла ніяких коштовностей, окрім рубінового намиста з маленьким, теж рубіновим, зображенням єгипетського бога, хоча родинні діаманти Регноллей, яких уже давно не бачив світ, відомі як одні з найвитонченіших і найцінніших у всій країні. Слід зауважити, що ця прикраса дивовижно пасувала нареченій. На запитання одного із друзів про причину такого вибору, леді Регнолль відповіла, що це намисто має принести їй щастя…”

Другу звістку я отримав через рік за допомогою старого номера газети “Таймс”, де було повідомлення про народження у лорда і леді Регнолль сина і спадкоємця.

Що стосується мене, то я багато пережив за ці два роки. Беручи участь в експедиції в Понголенд, я не раз долав спокусу пройти на північ у місце, вказане Харутом і Марутом, які обіцяли провести мене туди, де живе гігантський слон, якого, за їхніми словами, мені судилося вбити.

Проте я втримався від цього і, повернувшись у Дурбан, вирішив більше ніколи не брати участі в ризикованих експедиціях. Завдяки обставинам, що вдало склалися, я зробився власником невеликого капіталу, який приніс мені можливість покинути мисливські поневіряння в диких місцях Африки. Незабаром мені випала нагода помістити свій капітал у торгове підприємство.

Один єврей на ім’я Джекоб запропонував мені половину прав на володіння золотою копальнею, відкритою ним на кордоні Землі зулусів, якщо я внесу капітал, необхідний для розробки підприємства. Разом із Джекобом і його приятелями я вирушив оглянути це місце.

Узятий для випробування кварц свідчив про багатий вміст золота і, врешті-решт, утворилася акціонерна компанія для розробки золотої копальні “Щирої довіри” з Алланом Квотермейном, есквайром, на чолі.

Ох, ця компанія!

Досі я пам’ятаю про неї. Наш основний капітал був невеликий — десять тисяч фунтів, із яких Джекоб і його приятелі взяли собі половину як купівельну вартість їхніх прав. Згодом з’ясувалося, що ці права були придбані всього за три дюжини джина, зламаний віз, четвірку старих корів і п’ять фунтів грошима.

Особисто я, перш ніж прийняти головування в правлінні з платнею сто фунтів на рік (якої я ніколи не одержував), купив на тисячу фунтів шер18готівкою.

Було встановлено баланс у чотири тисячі фунтів, і робота почалася. Ми взялися