Читати книгу - "Місто заклиначів дощу"

вісімдесяти, підніс угору свою кістляву руку і сказав повним голосом, що нагадував скрип засохлого дерева:

— Отже, пане Донхаузере, на що цього разу ви маєте намір згаяти час поважаних і вельми зайнятих людей? Знову сенсаційне відкриття, для якого потрібне фінансування? Ще одна безглузда експедиція, на яку ви витратите наші гроші? Де ви були цього разу, і які результати?

Гумбольдт мовчав, а старий став гортати папери в товстій теці, що лежала розгорнутою перед ним на столі. Нарешті він знайшов потрібні рядки.

— Ага, ось воно! Слухайте: «Заява на фінансування експедиції до Конго. Мета: невелике озеро на півночі країни, ймовірне житло останніх динозаврів на планеті». — Він підвів погляд. — І чим це закінчилося?

Гумбольдт і оком не зморгнув.

— На Березі Слонової Кістки мене викрали работоргівці, і трапилося це ще до того, як я почав просуватися вгору від гирла Конго.

Жовчна посмішка заграла на безкровних губах старого.

— Авжеж, само собою. А перед тим? Гімалаї, так? Пошуки загадкової снігової людини? І знову невдача. Яка прикрість! І ось ще — дослідження затонулих континентів Му і Лемурія. Знову безрезультатно. І так до безкінечності!

Він закрив теку.

— Пробачте на слові, пане Донхаузере, але ваша біографія — це суцільний ланцюг невдач. І попри це, ви маєте сміливість підніматися на трибуну і красти наш дорогоцінний час. Яким правом?

Професор презирливо випнув уперед обтягнуте пергаментною шкірою підборіддя, відразу зробившись схожим на підстаркувату слонову черепаху.

Вихватки старого не справили на Гумбольдта ані найменшого враження.

— Я думаю, тут якесь непорозуміння, — сказав він. — Я не посилав вам персонального запрошення на сьогоднішнє засідання. Навпаки — ви самі наполягли на тому, щоб бути присутнім. А раз так, тримайте себе в руках і майте ввічливість вислухати те, що я маю намір повідомити публіці. Можливо, при цьому ви дізнаєтеся і дещо новеньке для себе.

— Це нечуване нахабство! — Старий схопився з місця, але Гумбольдт не дав збити себе з пантелику.

— Я все ще член ради цього факультету, — прогримів він із кафедри, — і маю цілковите право прочитати тут свою доповідь. Тому займіть своє місце і заспокойтеся.

Старий презирливо фиркнув, опустився в крісло і схрестив на грудях свої павучі лапки. Було ясно, що він готовий розв’язати полеміку з доповідачем із найменшого приводу.

У цілковитій тиші вчений взявся до своєї доповіді. Почавши з ескізів і досліджень Леонардо да Вінчі, він повідомив про знахідку унікальної фотопластини і потім перейшов до експедиції до Південної Америки. Він продемонстрував подарунки, отримані від індіанців, і прикрасив оповідь багатьма мальовничими подробицями. Оскар, проте, зауважив, що Гумбольдт жодного разу не навів географічних координат і назв найближчих до ущелини Колка населених пунктів. Це було зроблено навмисно, щоб приховати справжній маршрут, яким рухалась експедиція.

Минуло з півгодини, поки доповідач дістався до оголошеної теми доповіді: польотів із людиною на борту. Він детально описав різні літальні апарати, з якими йому довелося ознайомитися в ході експедиції, накидав крейдою на дошці креслення й ескізи двигунів, вузлів та агрегатів. Те, що він зараз демонстрував, справді широко використовувалося в Ксі’малі, але вчений свідомо опустив кілька принципово важливих моментів, які згодом мав намір запатентувати. Іншими словами — Гумбольдт розгорнув широку картину майбутнього, коли повітряний простір всюди наповнять літальні апарати всіляких розмірів і форм, які зможуть за найкоротший час доставляти людей у будь-яку точку планети.

Публіка, мов зачарована, слухала його промову. Більшість присутніх були щиро схвильовані сміливістю проектів ученого. Навіть троє членів ученої ради, що сиділи в першому ряду, як настовбурчені стерв’ятники, не залишилися байдужими.

Коли Гумбольдт закінчив, у храмі науки повисла прониклива тиша.

І в цій тиші пролунали поодинокі оплески. Підстаркуватий професор підвівся з місця і аплодував стоячи. Потім до нього долучилися обидва його колеги, хоч і дещо невпевнено. А потім, немов хтось відкрив затвор шлюзу, гримнули аплодисменти і пролунали захоплені вигуки. Публіка була в захваті.

Овації не вщухали кілька хвилин, але поступово стихли. Коли знов настала тиша, слово взяв учений старий.

— Ви справили сильне враження, пане Донхаузере. Цікава доповідь. Справді, цікава, бо ще жодного разу в житті мені не доводилося чути стільки відвертої брехні і хвастощів. Ви дуже вправно обійшли всі подробиці, не назвавши жодного конкретного географічного пункту. А без цього всі ваші твердження — не більше ніж стрясання повітря. Де саме відбулися події, які ви так яскраво розписували перед нами? Де ваші карти, щоденники, дорожні нотатки? Я вимагаю конкретних цифр і фактів, щоб будь-який дослідник міг перевірити вашу сумлінність!

Гумбольдт схрестив руки на грудях і випростався.

— Як я вже пояснив, я не маю права надати вам цю інформацію. Я дав слово не розкривати місцезнаходження міста. А свого слова я маю звичку додержувати.

— Та вже ж! — Стариган злобно посміхнувся. — Ваша чесність розчулила мене до сліз. Але все, що я тут почув, усього лише голослівні теревені. У вас є які-небудь докази?

У залі знову повисла в’язка тиша.

Оскар пильно дивився на вченого.

Докази! Звичайно, він їх мав. Узяти хоч «Пачакутек», який після їхнього нічного приземлення в околицях Шпандау був захований у стогу сіна. Крім кількох Гумбольдтових довірених осіб, ніхто й гадки не мав про його існування. Невже він видасть повітряне судно тільки ради того, щоб ці вчені сухарі з академії та університету серйозно його сприймали?

— Докази є, — сказав Гумбольдт, зробивши крок уперед. — Не могли б ви приділити кілька ваших безцінних хвилин цій фотопластині? Її знято в грудні минулого року в тому регіоні Анд, який мені довелося відвідати, і вона однозначно підтверджує, що літальні апарати, про які я розповідав, існують насправді. І навіть більше: вони літають так само легко і просто, як я зараз розмовляю з вами. Крім того, в залі сидять мої супутники,