Читати книгу - "Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга"

усе було чистенько-гладенько. Робіть вибір якомога швидше. Щоб не спізнитися. Так, як це було з гетьманом і Клинкевичем.

Вона допила чай з молоком і з'їла кілька кружалець печива в шоколаді. І продовжила:

— Щодо війська я обіцяю вам допомогти. Ми якнайшвидше розглянемо проект закону «Про Збройні Сили України-Руси». Але це папір. А я можу запропонувати вам створити індійський легіон. До ста тисяч бійців. Але єдина умова: не розчиняти легіон в українському війську. Визначити його окреме місце. Командувати легіоном буде Раджив Лал. Як вам?

— Якби не камери стеження у вашому кабінеті, я б вас розцілував. Дуже міцно.

Вона знову засміялася своїм дивним сміхом, який так хвилював чоловіків.

— Обережно, генерале, бо я можу погодитись. Я самотня жінка, мати чотирьох дітей… від різних чоловіків… І я вільна… Але я чула, що у вас дуже молода і дуже ревнива дружина… Це так?

Гайдук знічено пожартував:

— Скоріше це я — ревнивий старий цап, — і поспішив перевести цю небезпечну розмову.

— Ідея легіону блискуча, і я з вдячністю її приймаю. Але в мене ще одна пропозиція. Нова війна не буде ні бронетанковою, ні авіаційною, ні навіть ракетно-ядерною. Зараз — ось-ось — почнеться бурхливе відродження комп'ютерних мереж. Я маю намір організувати спецбригаду кібервійськ. Ви можете дуже допомогти. Як випускниця кібернетично-шахової школи «Білий слон». Нам будуть дуже потрібні індійські хакери — мабуть, найкращі в світі. Допоможете?

Пролунав дзвінок геджета Індіри, що лежав перед нею на столі — перламутрового, наче мушля, блискучого навороченого приладу, екран якого засвітився всіма кольорами райдуги. Вона вислухала повідомлення й вимкнула геджет.

— Дзвонила Богошитська. Мені треба їхати до президента. Я вам допоможу. Першим хакером стане мій старший син Рам — йому чотирнадцять. Він проб'ється куди завгодно — у Пентагон, Кремль, Ватикан, урядове місто в Бейджині.

— Добре, — засміявся Гайдук. — Беру.

Він провів Голембієвську у внутрішній дворик, де стояв її бронеавтомобіль. За ними йшли генерал Раджив Лал та охоронці. Перед тим, як пірнути всередину машини, Індіра притислася до Гайдука і, цілуючи, прошепотіла:

— Не піддавайтесь китайцям. Після Стамбула приїздіть до мене в Дарницю. Там поговоримо. Я вас чекаю. Я ваш союзник.

Потім, ступивши крок уперед і взявшись за дверцята, засміялася:

— Шиву можете не перевіряти. Там немає жучків. Все-таки бог. Він і так усе чує.

Дверцята за нею зачинив офіцер охорони. Гайдук відчув, як пульсує тіло — ознака сильного серцебиття.

61

Ерна Еріхівна Богошитська відзначалася трьома фундаментальними рисами, які твердо вирізьблювали непростий візерунок її особистості:

а) жадобою влади, причому не лише влади адміністративної чи політичної, а й влади в широкому розумінні цього величного поняття — влади над людьми, над часом, над простором;

b) жадобою помсти, породженою сатанинським почуттям заздрості — до всього, що хоч трохи перевищує її уявлення про себе як найвродливішої, найталановитішої, найрозумнішої жінки в світі; і коли майже щодня життя доводило їй, що це не так, ще більше вигострювалася й гартувалася ненависть Ерни Еріхівни до інших — переважно до ЖІНОК;

c) жадобою сексуальних насолод, нестримний потяг до яких сидів в хромосомах, успадкованих нею від батьків — Оксани Хлузько та Еріха Богошитського, перукарів з Василькова. Справа в тому, що замість «жіночого» набору хромосом XX, малу Ерночку Бог (чи, скоріше, сатана) нагородив чоловічими хромосомами ХУ, що стали причиною вродженої гіперсексуальності (ВГС), або синдрому Мориса — рідкісної аберації, яка визначила життя дівчинки. Якби батьки уважніше придивлялися до поведінки дочки, можливо, й звернулися б до сексологів, установили причину деяких дивних схотінок Ерни. Але вічна заклопотаність, гонитва за копійкою не дали цим добрим людям можливості помітити патологію.

Навпаки, на відміну від нічим не прикметних провінційних перукарів, пропахлих шампунями й дешевими спреями, Ерночка зростала як богообрана дитина, нагороджена всебічними талантами — і насамперед мистецьким. Картини п'ятирічної чорнявої, як галка, дівчинки, трохи зизуватої й гостроносої, отримували перші місця на виставках, захоплюючи і водночас лякаючи глядачів: замість того, щоб змальовувати щасливе дитинство у вигляді веселки, сяючого сонечка і зеленої травички, мала Ерна немовби зазирала в інший — інфернальний — світ, похмурий і сповнений мороку, в якому дивовижні хижі птахи з дитячими лицями літали над випаленою землею; хоч як намагався керівник художньої студії київського (Богошитські, продавши перукарню, перебралися до столиці, як радили їм наставники Ерни) районного будинку Пласту Іван Степанович Гавриш підкладати юній художниці яскраві світлі фарби, підказуючи оптимістичні сюжети, Ерна вперто гнула свою ідейно хибну лінію. Однак гетьманська держава К. — Д. Махуна потребувала більш патетичного, життєствердного мистецтва, і дванадцятилітню Ерну чекав жорстокий удар: її не прийняли до художньої школи, що перебувала під патронатом самого гетьмана; взяли найбездарніших, але вродливих дівчат, чиє базарно-святкове малярство не викликало в глядачів похмурих думок — життя саме по собі було таке похмуре, що потребувало більш оптимістичних мистецьких візій.

Невизнання художніх талантів Ерни стало поворотним моментом її життя, коли гени ненависті, заздрості, сексуальних утіх і потягу до влади раптово прокинулися в її темній душі, наче наполохані пострілом чорні птахи, що їх любила малювати. До цього додалася зустріч Ерни з Вульфом Ширкою: виявилося, що жили в одному тридцятишестиповерховому будинку на заході Києва, поряд з Окружним шосе. Одного дня, коли Ерна, пригноблена поразкою на художній ниві, похнюплена й негарна, увійшла до ліфта, слідом за нею в кабіні опинився старий, як їй здалося, сивий чоловік з хрипкою астматичною задишкою; він поглянув на дівчину своїми дивними світлими очима, в яких стояв холодний туман, й вона відчула, як його руки залізли під футболку й почали м'яти маленькі соски, від чого дівчину наче паралізувало й вона, як потім звірялася Ширці, «пустила сік», відчувши хвилю блаженства, присіла на коліна, притулившись обличчям до білих штанів невідомого пана. Їхня перша мандрівка ліфтом на тридцять п'ятий поверх тривала довго й