Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

1918 року скликали курінні збори-віче всіх стрільців, на яких прийшло до остаточного бою між прихильниками виборности старшин і мітингового ладу в курені, та тими, які були за суворою дисципліною. Ці останні вияснили присутнім шкідливість радянського ладу в війську та безумовну потребу послуху наказам старшин. Вони доказували, що серед панівного довкруги розвалу й безладдя, тільки твердо здисципліноване та ідейне військо зможе відвернути ту велику небезпеку, що надтягає з півночі на Україну. Збори були дуже бурхливі, бо прихильників радянства підтримував присутній на них голова Всеукраїнської Ради Військових Депутатів та грозив роззброїти Січових Стрільців. Момент був критичний, бо від постанови зборів залежало дальше існування Січових Стрільців. Гарячі патріотичні промови старшин та деяких стрільців, переважно бувших УСС, вирішили перемогу стрілецької, державницької ідеї. Приявне на зборах Січове Стрілецтво майже одноголосно скасувало вояцькі ради в курені та постановило підчинятись без застереження наказам старшин та твердій військовій дисципліні.

Установлено однак новий чинник в організації куреня, що аж до кінця існування Січових Стрільців відіграв вирішну ролю в їх історії, а саме т. зв. «Стрілецьку Раду», яка мала на майбутнє вирішувати всі справи ідеологічного, політичного, а також організаційного значення. В її склад входив командант Січових Стрільців, команданти сотень та підібрані ними старшини.

На місце команданта куреня сот. О.Лисенка, назначено командантом Січових Стрільців Євгена Коновальця.

Перша Стрілецька Рада виробила основний плян реорганізації Січового Стрілецтва, при якому мав залишитись тільки кращий, ідейний і бойовий елемент, а решту мали звільнити. Рівночасно мусіли стрільці підписати заяву, що будуть готові боротись також проти Австрії. В казармі, що містилась в Духовній Семінарії на Подолі, заведено суворий лад. Обмежено вихід з казарми та примушено всіх спати в казармі, а не по приватних мешканнях, як це діялось у всіх інших частинах київського гарнізону. Заведено систематичну військову муштру, навчання та культурно-освітню працю, головно виклади і гутірки на політичні і біжучі теми. Старшини перебували вдень і вночі при стрільцях та працювали з повним самовідреченням. Щоб створити здисципліноване військо, старшини самі, власним прикладом, на кожному кроці впливали на стрільців і в цей спосіб здобули собі їхнє повне довір'я та пошану. Вже в короткому часі показались добрі наслідки нового стрілецького ладу в курені, який став передовою частиною українського війська в Києві.

В тому ж часі змінено назву куреня на «І Курінь Січових Стрільців», відкидаючи дотеперішній додаток про його галицько-буковинське походження. З тою хвилею стали Січові Стрільці всеукраїнським військом. І такою всеукраїнською, військовою формацією, і своєю ідеологією, і своїм особовим складом були Січові Стрільці весь час свойого існування.

Командантом усієї формації Січових Стрільців був Євген Коновалець, який керував загальними організаційними і політичними справами при співучасті Стрілецької Ради. Командантом куреня піхоти призначено Андрія Мельника, а курінним адьютантом Михайла Матчака. Курінь піхоти складався з двох сотень, з яких кожна мала понад 200 стрільців. І-ою сотнею командував Роман Сушко, 2-ою Іван Чмола. Крім цього була там запасна сотня (100 стрільців) під командуванням Василя Кучабського та сотня скорострілів (150 стрільців) під командуванням Федя Черника. Невеличким відділом гармашів командував Роман Дашкевич. Усі команданти сотень і відділів – це передвоєнні активні члени й провідники Січових Стрільців та майже всі старшини Українських Січових Стрільців.

Ідеологічні та організаційні принципи Січових Стрільців

Стрілецька Рада, переорганізовуючи курінь, обдумала основно свій плян, та обхопила в ньому всі проблеми, які треба було розв'язати при творенні основ нової революційної армії. Практику сліпого послуху, автоматичного виконування наказів, ізоляцію офіцерської касти від вояцтва, тупоумну бездушність, що робила вояка і старшину манекінами реакційного мілітаризму, треба було відкинути. На їх місце треба було впровадити нові організаційні принципи при творенні революційного війська, які відповідали б вимогам хвилі і здоровому розумові та були оперті на глибокому знанні суспільної психології і революційної практики.

І той гурт старшин І Куреня Січових Стрільців, який входив у склад Стрілецької Ради та займав старшинські становища, був до цього діла добре підготований. Вони, як старшини УСС, пройшли добру школу військової і громадсько-політичної практики та воєнного досвіду. Студії суспільних наук в полоні та практична обсервація процесу російської революції, збагатила остаточно їх суспільно-політичний світогляд. Безпомічність та безсильність молодої української влади стали для них безпосереднім поштовхом до рішучого творчого діла: творення сильної, боєздатної української революційної армії. І це своє військове знання та досвід вони сформулювали в певну систему організаційних правил, які в процесі боротьби Січових Стрільців були доповнювані та вдосконалювані. На її основі будувалася вся організація куреня Січових Стрільців та пізніших формацій, в першій мірі в Білій Церкві перед повстанням проти гетьмана.

З огляду на їх вагу подаємо в цілості ці правила, прийняті Стрілецькою Радою І-го Куреня Січових Стрільців в Києві дня 19 січня 1918 року:[172]

1. Всяка демократизація устрою – але не духа армії – шкідлива. Армія мусить бути цілком централістичною установою, в якій відповідальність є лише перед зверхниками, ніколи перед підчиненими.

2. Дисципліни в революційній армії не можуть творити ні мертві приписи, ні кари, лише: віра в одну ідею, особистий вплив старшин на його підчинених, як розумної і владної одиниці, військові зайняття, внутрішній лад, точно означений наказами, та культурно-освітня праця.

3. Основною ідеєю Січового Стрілецтва є: «Самостійна Українська Народна Республіка, зложена з усіх українських земель, із таким внутрішнім устроєм, який вирішить вільна воля українських громадян без впливу війська з його насильницьким багнетом». В цій ідеї повинні виховувати Січового Стрільця його старшини, щоб він завсіди знав, за віщо повинен збройно боротися. Зі стрілецьких рядів слід безпощадно викинути кожного, хто не є готовий за цю ідею полягти, во ім'я засади – «якість перед скількістю».

4. Від стрілецького старшини вимагається: щоб терпів усі ті незгодини, які терпить його стрілець, чи в бою, чи в мирі, і так особистим прикладом скріплювати витривалість рядовика; щоб завше відносився до свого стрільця привітливо і з рівним настроєм, але не входив із ним у тісні товариські «фамільярні» зносини, бо вони підкопують його повагу, отже й дисципліну, і щоб не потурав настроям і бажанням вояцької маси,