Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

потирав руки від задоволення. Блискуча ідея! Він вирішив будь-що скористатися з давно забутої справи, бо буй певен, що невтомний дослідник тайги в цьому листі повідомляв про багаті поклади золота і заповідав їх своєму синові. Пуговкін майже напевне знав, що ці поклади й досі лежать у глибокій тайзі: адже він підтримував зв'язок з Шульгіним, який жив недалеко від поселення колишнього вигнанця Івана Хомича Феклістова і, безперечно, міг знати про знайдені поклади.

Та Пуговкін був уже надто старий, щоб самому здійснити цей старанно продуманий план, тому він підшукав собі надійного помічника. Це й був Шульгін, з яким старий виїхав до Ленінграда. Там Пуговкін дізнався, що син Хомича загинув під час світової війни, а внук його Олег живе в домі свого батька. Пуговкін відразу зметикував, що це може тільки полегшити виконання його намірів. Він знайшов Олега і відрекомендувався хлопцеві під чужим ім'ям, пославшись на лист, писаний у свій час Олеговим дідом до фельдшера Миколи Микитовича Боброва. Бобров забув колись цього листа у Пуговкіна.

Пуговкіну не пощастило виманити книгу, в якій були записані дані про місце покладів, і шахрай намовив Шульгіна викрасти її. Для цього Пуговкін позичив у знайомого мотоцикл, повіз Шульгіна в Лісне, показав йому будинок і описав розміщення кімнат.

Шульгін не відважився піти на грабунок один. Пуговкін знайшов вихід. Десь у Ленінграді він розкопав знайомого шинкаря, якого знав ще до революції, а той уже порадив йому «підхожу» людину. Саме з нею Шульгін і пограбував уночі Олегову дачу.

Щоб замаскувати справжню мету крадіжки, він, крім томика поезій Пушкіна, забрав ще й деякі дорогоцінності, віддавши потім їх найнятому помічникові як винагороду. Коли Шульгін передав книгу Пуговкіну, той з нетерпінням почав її гортати, поки знайшов те, що йому було потрібно: запис і карту. Він задоволено потирав руки від радості, мовляв, знайшов ключ од скарбу, але, придивившись уважніше, побачив, що найважливіші дані залиті тушшю. Його піднесений настрій раптом пропав, і Пуговкін сердито відсунув книгу.

Та Шульгін переконав його, що не все ще втрачено. Тільки й того, що скарб тепер доведеться шукати трохи довше, але ж основний напрямок вони знають.

Проте коли Пуговкін відвідав Олега вдруге, ситуація змінилася. Олег сказав йому про свій намір виїхати до Вертловки, і колишній купець Пуговкін зрозумів, що внук поїде шукати скарб свого діда. Ось тут у голові старого шкуродера та хапуги Пуговкіна й виникла думка позбутися небажаного спадкоємця.

Шульгін нібито й думати не хотів про таке, Пуговкін умовляв його, а коли й це не помогло, почав погрожувати:

— Ми злигані однією вірьовочкою і повинні тягнути тільки разом. А хто потягне не туди — у того ця вірьовочка зашморгнеться на шиї!

Ця погроза вплинула на Шульгіна. З того дня лісничий і став послушним знаряддям у руках Пуговкіна, який, повернувшись у Сибір, почав готуватися до здійснення свого задуму. До участі в цій справі лісничий залучив ще двох запеклих ворогів радянського ладу, про яких він з усмішкою говорив, що за гроші й золото вони продалися б самому сатані.

Одному з них, Чуваєву, вдалося влаштуватися скупником у споживчій кооперації, а другий — колишній власник кількох млинів Арбузов — працював обліковцем на пункті по заготовці хутра.

Та обставина, що нові «компаньйони» працювали в окрузі, в яку входила й Вертловка, була дуже до речі.

Обидва часто їздили в службових справах і знали навколишню місцевість. Сам Пуговкін знав також старого мисливця Орлова і був певний, що Олег обов'язково заїде до нього. Тому він послав Шульгіна на розвідку. Через Родіона Родіоновича, який нічого не підозрював, посильний довідався, що Олег зупиниться в Чижова. Тепер лишалося найлегше: дочекатись, коли приїде геолог.

Пуговкін добре знав, що Олег сам не зможе вирушити в глибину тайги і, напевне, шукатиме провідника. Тому він наказав Шульгіну, щоб той будь-що попав у склад експедиції і ввійшов до Олега в довір'я. Два інших змовники, Чуваєв і Арбузов, повинні були непомітно йти назирці за експедицією.

Було видно, що старий негідник Пуговкін дуже добре все зважив і продумав.

Шульгін добився свого. Він зумів приєднатись до нашої експедиції немовби для того, щоб зробити опис і класифікацію ще не досліджених ділянок лісу. Чижов і Старобор вважали його за знавця тайги, отже бажаного і цінного учасника походу. їм і на думку не спадало підозрівати в чомусь усім відомого і енергійного лісничого.

Перебуваючи в нашому товаристві, Шульгін швидко зрозумів, що Олег приховав від усіх справжню мету експедиції. А це великою мірою полегшувало йому виконання злочинного задуму. За даних обставин справжня причина смерті Олега — єдиного, хто знав про поклади, лишилась би назавжди похованою, могла б здаватися справою випадкового нападу зграї бандитів.

Пуговкін був переконаний, що Олег матиме при собі точні дані про місцезнаходження покладів, і намовив Шульгіна обов'язково роздобути ці записи, щоб вони ні в якому разі не потрапили в руки комусь іншому. Лісничий зрозумів, що основне його завдання — захопити ці записи. Якщо Олега вдасться усунути, їх справа, напевне, вигорить: без Олега експедиція, звичайно, далі не піде, і таємниця Сурунганських гір опиниться в руках самих змовників.

Обидва спільники Шульгіна до часу переховувалися в околицях Вертловки, а потім пішли слідом за нашою експедицією. Позначки на шляху, які лишав за нами лісничий, дуже полегшували їм переслідування. Шульгін повинен був підтримувати з ними зв'язок, — щоб інформувати, як ідуть справи. Саме тому він часом відставав, хоч намагався зустрічатися з своїми спільниками якомога рідше. Проте вони були настільки необережні, що — вже на початку подорожі розвели велике вогнище, яке, на їх щастя, помітила тільки Тамара. Тому наступного дня Шульгін зустрівся з ними й вичитав за необережність. Нам він пояснив своє запізнення тим, що, мовляв, заблудився в лісових нетрях, коли в'ючак порвав попругу. Кмітлива Тамара, яка інстинктивно недовіряла лісничому, все ж помітила фіктивно «поправлену» попругу і сказала нам, але ні Олег, ні я не надали цьому ніякого значення. Потім, коли ми зав'язли в баговинні, Шульгін знову розшукав своїх спільників, щоб показати їм дорогу. Наступна і найважливіша зустріч змовників відбулася в той час, коли ми шукали уламки