Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та йди ти.
Зв’язок обривається.
— Іди в ліжко, — спокійно кажу Вадиму, який підпирає одвірок.
— Кинь телефон, — хрипить він.
— Я викличу «швидку». Там татові погано. Мені потрібно буде поїхати.
Я теж вмію бути впертою. Хиткою ходою Зимнєв підходить до мене.
— «Швидка допомога», слухаю вас.
— Здрастуйте, терміново потрібен лікар за адресою, — простягаю Вадиму чашку з жарознижувальним, а сама затискаю телефон плечем, — Михайлівська тридцять три, квартира сім — останній поверх. Хворий чоловік, тридцять п’ять років, висока температура, піт, загальна слабкість.
— Добре, записали, час очікування двадцять хвилин…
Телефон у мене все-таки відбирають. Вадим злий. Пихкає на мене, ніби бик, стискаючи гарячу чашку долонями.
— Мені тридцять два! — повідомляє чомусь.
— Мені треба їхати, — дивлюся на нього.
— Навіщо «швидку»? — він закочує очі. — Я тобі казав нікого не викликати. Ось вип’ю цю бурду — і вистачить.
— Вадиме. Тобі потрібна допомога.
Зимнєв важко зітхає.
— Мені треба поїхати, — вмовляю його, як дитину. — Прошу, повернися в ліжко. Усе буде добре. Я обов’язково до тебе повернуся.
Мовчу, що може бути, якщо татові зовсім погано не стане.
Боже, не змушуй мене вибирати між двома дорогими мені чоловіками! Нехай у всіх усе буде добре.
Вадим киває і вмощується на стілець.
— Краще б йшов спати, — я знову торкаюся його чола.
Ні, температура так і не впала.
І знову дзвінок від Насті.
— Соне, приїжджай, — благає вона. — Я Єгорку залишила сусідці, але я не можу сама! У мене немає грошей! Я не знаю, що робити! Соне!
— Добре я їду.
Вадим сидить за столом із заплющеними очима.
— Іди в ліжко, — кажу. — Тобі потрібно лежати, так краще буде.
Він підводить на мене погляд і злегка усміхається.
— Не так я хотів провести цей вечір із тобою.
Потрібно заспокоїтися. Тато з Настею. Я з Вадимом до приїзду «швидкої». Чому все в один день? Я не можу залишити цього чоловіка. Я закохалася в нього. Пів року бігала від себе і своїх почуттів до нього, але влипла, як муха в павутину.
Відводжу його в кімнату.
Вадим скидає ковдру. Я кладу холодну ганчірку йому на чоло, але він і її змахнув. Де ж «швидка»? Уже понад двадцять хвилин минуло!
Він же сам залишиться. Навіть охорона не допоможе.
І як же там тато? Але Вадиму так погано, що я не можу залишити його самого. Врешті-решт, Настя може посидіти з батьком! Я не можу тягнути всі лямки на собі.
Я подумки кричу Зимнєву: будь ласка, позбав мене вибору! Я не можу вибирати між вами двома.
Вадим затихає. Я вкриваю його і знову кладу холодну ганчірку на чоло.
Груди чоловіки повільно здіймаються при кожному ковтку повітря, чується хрип.
І знову дзвінок від Насті.
— Соне! Ми в лікарні. Що робити? Тата кладуть у палату інтенсивної терапії.
— Насте, просто будь із татом.
— І чекати, поки ти натрахаєшся? — шипить вона.
Я прикриваю очі пальцями й масажую повіки. Тільки б не зірватися. Я й так уже натягнута до межі. Дуже хочеться висловити все, що думаю.
— Ось, мовчиш же.
— Насте, ти теж його донька! Просто замовкни й будь поруч! І не смій валити все на мене!
Тепер уже я вимикаюся. Обхоплюю себе за плечі. Не залишилося сил навіть заплакати.
— Іди, — чую хрипкий голос Вадима.
Він дивиться на мене.
— Ти двері лікарям не відчиниш.
— Я викличу Аню, — він тягнеться до свого телефона на тумбочці.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут», після закриття браузера.