Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

Відірвавшись на хвилинку від своїх думок вголос, до моїх вух долинули сварливі слова полковника. Він все ще продовжував лаяти Мусю.

- Ректорша! - викрикнула я.

- Де? - відірвався полковник від свого заняття і звернув всю свою увагу на мене.

- Це дружина Потапенко, ця мерзенна і підла вбивця, завадила Мусі привести вам докази. Я в цьому впевнена.

- О Боже! - Сергій Петрович весь змінився в обличчі від переляку. - Моя дівчинка! Пощади її Господи і сохлани. Я не пележиву, якщо з нею щось тлапиться.

Тільки після його слів до мене дійшло, що якщо Муся в руках Ректорші, то їй загрожує небезпека. «Хоча ця гадина всіх свідків відразу вбивала!» - згадала я; на щастя в голос я цього не сказала, а то не знаю, що сталося б з Сергієм Петровичем, якби він таке почув від мене.

- О Боже! Муся! - з тремтінням в голосі вигукнула я від страху і жаху. - Я теж не переживу, якщо втрачу її. 

Ми сіли з полковником на ліжко і тупо дивились в підлогу замість того, щоб діяти.

- Ми не повинні дозволити цій потворі щось зробити погане Мусі, - сказала я рішуче через п'ять хвилин. - Я не дозволю цій гадині відібрати у мене ще і Мусю. Вона і так занадто багато дорогих мені людей убила.