Читати книгу - "Рембо"

два радянських бойових вертольоти. Спочатку вони знаходилися справа за кряжем. Тепер з’явилися над пустелею. МІ-24. У вигадливих розводах, із крилами й кулеметами, що дивилися вниз.

Рембо зістрибнув з коня та повів його до купи валунів. Муса кинувся за ним. Вони досягли укриття й сховалися від машин.

Вони нас бачать, — сказав Муса.

Вертольоти рухалися в бік хребта за чотириста футів спереду, Рембо схопив гранатомет.

Однак стріляти поки необхідності не було. Замість того щоб летіти до каменів, де вони ховалися, вертольоти продовжували кружляти над хребтом. І раптом начебто звалилися за нього, відразу пропавши. Через п’ять секунд Рембо почув кулеметні черги й удари куль, що влучали в ціль.

Він підхопився на коня та рвонув до хребта.

Ні! — заволав Муса.

Але Рембо його вже не чув. Через хребет доносилися вибухи. Доїхавши майже до краю хребта, він різко зупинився й спішився.

Досить велика ділянка долини, що відкрилася внизу, ще не була розрита снарядами. Земля зеленіла сходами, поле перетинав струмок. На далекому краю долини виднілися глинобитні будиночки, розташовані на схилі гори. Будиночки нагадали йому пуебло в Арізоні. У сільці було близько п’ятдесяти будиночків, і вертольоти знищували їх ракетами та снарядами..

Село знаходилося досить близько, тому можна було бачити місцевих жителів, які розбігалися в паніці. Жінки в чадрах тягли дітей у будинки. Чоловіки відстрілювалися з допотопних рушниць і кулеметів.

Але вертольоти трималися на такій відстані від землі, що навіть якщо кулі й досягали їх, то не заподіювали їм шкоди. Глиняні стіни зайнялися вогнем, і село заволокло димом. Але вертольоти продовжували стріляти. Будинок, куди сховалися три жінки, раптом зник. Тіла людей, які сховалися за великим кам’яним резервуаром для води, були зрешечені кулями.

Вертольоти продовжували обстріл, перетворюючи будинки на купи сміття.

Рембо, нарешті, дав волю люті. Він повернувся до коня й вихопив зброю.

Муса під’їхав до нього.

Вони вбити тебе! Лягай!

Але Рембо, не звертаючи на нього уваги, заряджав гранатомет. Він окинув поглядом село. П’ять афганських чоловіків лежали розрізані навпіл кулеметною чергою. На лівому краю села він побачив дівчинку, яка вирвалася з обіймів убитої жінки й у жаху втікала від куль, що скакали навколо неї.

Село було за сто футів від Рембо, але вертольоти знаходилися зовсім поруч. Він прицілився, лівою ногою упершись у камінь і поклавши лікоть на зігнуте коліно.

Дівчинка майже добігла до дерев, вертоліт дав ще одну чергу вздовж стежки.

Рембо вистрілив. Граната рвонулася до цілі, і він побачив, як вона влучила в носову частину вертольота. Вікно розлетілося на шматки. Кокпіт вибухнув, і машина почала розвалюватися. Уламки на мить зависли в повітрі, а потім, кружляючи, обійняті полум’ям, звалилися на поле. Пролунав ще один вибух.

Рембо подивився на дівчинку. Вона зрозуміла, відкіля стріляли. Кинувши божевільний погляд на край хребта, де стояв Рембо, дівчинка понеслася до дерев.

Земля під ногами Рембо здригнулася від вибуху. Його підкинуло, і він важко упав на камені. Довкола нього клубочив чорний дим. Ще один вибух потряс землю. Пілот другого вертольота бачив, як був знищений його напарник, і тепер направив ревучу машину до краю хребта. Муса, який скакав до Рембо, зупинився, повернув коня й намагався втекти від наступної атаки. Саме вчасно. Пролунав новий вибух.

Кінь Муси поніс. Муса спробував його заспокоїти. Він промчав повз камені, за якими вони щойно ховалися, раптом на повному скаку зупинився, став дибки та повернувся в інший бік.

Кулемет поливав свинцем хребет. Рембо катався по землі в хмарах пилу. Земля під ним раптом здригнулася. На мить він відчув, що опинився в повітрі, але відразу скрикнув, ударившись спиною об скелі. Приголомшений, він лежав на дні яру. У міру наближення шквалу кулеметного вогню, його замішання все посилювалося. Земля здригнулася від нового вибуху. Хмари пилу й чорного диму Накрили його.

Раптом вогонь припинився. Звук пропелера вумп-вумп-вумп був дуже близьким, наче пілот вертольота чекав, коли осяде пил, щоб подивитися на результат атаки.

Напівоглухлий, Рембо перезарядив гранатомет. Пил і дим застеляли ціль. Запах кордиту заважав дихати. Він прицілився в напрямку гуркоту. Дим трохи розсіявся. Вони помітили один одного майже одночасно, Рембо встиг побачити здивовані очі пілота.

Рембо натиснув на спуск і відразу скотився вниз. Вертоліт вибухнув. Хоча він не бачив вибуху, але почув і відчув його. Уламки посипалися в лощину. Покручений гвинт звалився на схил, пролунав ще вибух, й упали останки корпуса.

Рембо встав, переборюючи біль, і почав рухатися нагору. Коли він стріляв, вертоліт висів просто над схилом. Тепер палаючі уламки котилися по долині до струмка.

Рембо зі злістю видихнув. Напруження спало, і на нього навалилася втома, як це звичайно з ним бувало після бою.

Час, здавалося, зупинився. Він подивився вниз, на палаючі руїни села, на гайок, у якому сховалася дівчинка, потім повернувся в той бік, де залишив Мусу. Під час бою він погано усвідомлював, що Муса спочатку був десь поруч, але потім заховався від другого вертольота. Раптом він почув злякане іржання його коня.

Зараз Рембо помітив його вдалині без сідока. Він почав шукати поглядом Мусу, але раптом застиг, побачивши другу тварину ярдів за тридцять від себе. Кінь лежав на боці. Із розбитого черева вивалювалися нутрощі. Рембо припинив страждання тварини пострілом.

Муса спробував встати, але відразу завалився на спину. Рембо кинувся до нього на допомогу.

Він зняв з нього афганську круглу шапочку й ретельно оглянув потилицю. Крові не було, зате була велика ґуля.

Тебе не нудить?

Ні.

Подивися на мене. На мою руку.

Рембо поводив пальцем перед його обличчям. Очі Муси стежили за пальцем.

У тебе не двоїться в очах?

Ні.

Рембо глянув на шапку густого волосся афганця.

Схоже, воно врятувало твою голову. Тобі повезло, що шапочка не злетіла.

Муса спробував заперечити.

Мовчи, — наказав Рембо, — я знаю, що ти мені скажеш. Аллах захотів, щоб шапочка не звалилася з голови. На все поля Аллаха.

Незважаючи на біль, афганець посміхнувся.

Як ти думаєш, з тобою буде все в порядку, якщо я тебе залишу? — запитав Рембо. — У селі можуть бути люди. Я вмію знімати біль, може, зможу їм допомогти.

Іди з Аллахом.

Рембо кинувся до краю прірви.

РОЗДІЛ 4

Рембо в розпачі оглядав руїни села. Він був не новачок на війні, але дотепер не міг змиритися з її божевіллям. У селі майже нічого не залишилося. Важко було навіть уявити, що тут жили люди. Усюди лежали трупи. Деякі були без голови, деякі з відірваними кінцівками. Багато тіл обгоріли. Над